Підготувала: Учениця 11 – Б класу, Хондак Ксенія

Павло́ Григо́равич Тичи́на - український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної формы. Директор Інституту літератури АН УРСР. Голова Верховної Ради УРСР двух скликань. Міністр освіти УРСР. Академік АН УРСР. Член-корреспондент Болгарської академії наук. Лауреат Сталінської премії. Лауреат Шевченківської премії.

Павло Тичина народився 23 січня 1891 року, в селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії, в Російській Імперії. Батько Павла, Григорій Тимофійович Тичина, був сільським пономарем і одночасно вчителем у безкоштовній сільській школі грамоты.

Павло Григоравич народився в величезній родині, мав 12 сестер і братів, найвідоміший з яких Євген Тичина (педагог, м. Харьків). Мати Марія Василівна Тичина (уроджена Савицька (1861–1915).

Спочатку Павло вчився в земській початковій школі (її в Пісках відкрили 1897 року).Його вчителькою бала Серафима Миколаївна Морачевська. За добре навчання вона подарувала Павлові декілька українських книжок. Серед них «Байки» Леоніда Глібова, оповідання Марії Загірньої (Грінченко) про шахтарів «Під землею». Першій учительці поет присвятив поему «Серафима Морачевська» (залишилася незавершенною; уперше опубліковано 1968 року в 9 журналу

1900 року 9-річний Тичина, повторной успішно пройшовши пробы голосу, став співаком архієрейського хору при Євецькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. Регент хору виділяв Павла з- поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотній грамоті новачків. Як правило, навчання відбувалося на могилі Леоніда Глібова, похованого в Чернігові на території Троїцького монастыря.

Біографія Товаришами Тичини в семінарії були Григорій Верьовка, майбутній поет Василь Елланський (Василь Еллан-Блакитний), Аркадій Казка та інші відомі пізніше діячі української культури.

Значний вплив на формування Тичини-поэта мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з 1911 року. Цьому знайомству посприяв М. М. Жук.

Згодом Тичина працював завідувачем відділу хроніки газеты «Нова Рада» і відділу поезії журналу «Літературно- науковий вісник», головою української секції Всеукраїнського видавництва,завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР.

Почавши поетичну творчість уже за чернігівського періоду, Тичина в атмосфері Києва першого року державного відродження України закінчив першу свою книгу поезій «Сонячні кларнети» (1918, фактично вийшла в 1919), в якій він дав своєрідну українську версію символізму, створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву «кларнетизм».

У 1913–1917 роках Павло Тичина навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту, але не закінчив його. Одночасно працював редактором відділу оголошень газеты «Рада» і технічним секретарем редакції журналу «Світло» помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського. Улітку підробляв у статистичному бюро чернігівського земства. Так, влітку та в осени 1914– 1916 років Тичина працював роз'їзним інструктором і рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних фольклорных записів

Того ж 1923 року Тичина створює поему «Прометей», де одним із перших у світовій літературі розкрив тему тоталітарного суспільства. Уміння бачити далі від інших дала поетові змогу створити перший твір-антиутопію і показати суть тоталітарного суспільства. Тичина стає провідним українським радянським поэтом: збірка «Плуг» (1920), яка принесла йому славу «співця нового дня»

Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року