Презентація по темі Леся Українка Підготувала Учениця 8-А класу Гімназії 24 М.Севастополя Скріпцова Наталя

Ле́ся Украї́нка (справжнє ім'я: Лари́са Петрі́вна Ко́час-Кві́тка) українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Народилася Леся 25 лютого 1871 р. в Новгороді- Волинському у родині інтелігенів. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народных мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.

Біографія. Проходження Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Кочас письменниця, яка творила під псевдонімом Олена, бала активною участницею жіночого руху, выдавала альманах «Перший вінок». Батько високоосвічений поміщик, який даже любив літературу і живопись.

У будинку Кочасів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечери і домашні концерты. Дядько Лесі (так її называли у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) Михайло Драгоманов, був відомим ученым, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона, на щастя, переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.

Раннє дитинство Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх называли спільним ім'ям Мишелося) вчилися у приватных учителів. У 4 роки навчилася читати. У січні 1876 року О. П. Кочас з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощаться з М. П. Драгомановим перед йогой вимушеною еміграцією.«Пригадую, … я привезла своїх старших дітей Михася й Лесю до Києва; жили вони якийсь час у Михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядькам і йогой родиною »

Літом того ж року О. П. Кочас разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жобориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку У 6 років Леся почала вчитися вишивати.«Леся зосереджена і даже вражлива. Багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку.

Дитинство У 1878 році батьки Лесі їдуть на всесвітню выставку в Париж, де зустрічалися з М. П. Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Кочас, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси. 7 (19 листопада) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ П. А. Кочаса переведено на роботу до Луцька.

У березні 1879 Заарештовано Олену Антонівну Кочас, тітку Лесі; пізніше її выслано в Олонецьку губернію, а 1881 р. заслано до Сибіру на 5 років.Дізнавшись про це, Леся в кінці 1879 обо на початку 1880 року написала свою першу поезію - "Надія". 6 (18) січня Леся даже застудился, початок тяжкої хвороби.

Цього ж року О. П. Кочас повезла Михайла, Лесю, Ольгу до Києва для навчання під керівництвом приватных вчителів. Михайло й Леся почали вчитись за програмою чоловічої гімназії, там Леся бере уроки гри на фортепіано у дружины. На початку травня 1882 року Кочасі переїздять в село Колодяжне, що віднині стало їхнім постійним місцем проживання. А тим часом Леся з братом Михайлом живуть у Києві, вчаться у приватных вчителів, зокрема вивчають грецьку і латинську мови. Влітку 1883 року Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року профессор О. Рінек оперував ліву руку, видали в кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. 29 травня (10 червня) 1882 року народилась сестра Оксана, 22 серпня (2 вересня) брат Микола.

Юність Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі "Зоря". Саме цього року з'явився псевдонім "Леся Українка" Сердечна дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом. За нерозлучність в сім'ї їх называли спільним ім'ям «Мишолосіє», пізніше Ларису перезвали в сім'ї на Лесю. Деякий час Лариса навчалася в школі Олександра Мурашка в Києві. З цього періоду залишилась одна картина намальована олійними фарбами. Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати.

Вона знала багато європейських мов, включающий і слов'янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий рівень інтелектуальний. Олена Петрівна виховувала її як сильно людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Про рівень її освіти может свідчити факт, що у 19- літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Зрілість Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською.

Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського. Приязнь Лесі Українки і Ольги Кобилянської допомагає в розумінні Лесиного твору «Блакитна троянда» (1896).

Останні роки життя На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А вкінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побывала у Севастополі, Алупці та Ялті. 7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму.

У цей час багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 було завершено драматичку поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще у травня надіслала до альманаху «З неволі» (Вологда) драматична поему «На руїнах». Видання признавалось для допомоги політичним засланцям.У вересні було написано поезію «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла». Останні роки життя Л. Кочас-Квітки пройшли в подорожал на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драмы. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктовала проекты своєї так і ненаписаної драмы «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. Померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.