Презентацію підготував очень 2-Б класу Богуславської СЗШ І-ІІІ ступенів 1 Пантелей Артур

У великої чорної хмари народились сніжинки. Вони були ще зовсім маленькі, і хмара їх трамала при собі, щоб підросли. Вона дуже любила своїх маленьких красунь і надзвичайно тішилась ними.

Хмара носилась з ними над Землею і показывала маленьким сніжинкам довкілля, яке вони колись, коли підростуть, зроблять білим-білим, і тоді люди називатимуть свою Землю білим світом.

Сніжинкам це дуже подобралась, вони із задоволенням роздивлялись все навколо і мріяли швидше підрости. І ось настав час, коли сніжинки стали вже зовсім великі, і мати- хмара выпустила їх у широкий світ. О! Як це було прекрасно! Сніжинки закружляли над Землею у веселому танечку і літали, літали...

А поміж ними всіма была одна чарівна, не схожа на інших Сніжинка. Вона была така гарна, така чарівна, що кращої ще ніколи не бачив світ. Сніжинка была така легка, така срібляста! Вона так чудово танцевала, що з нею ніхто не міг зрівнятись.

Довго носились над Землею у казковому танці білі сніжинки, так довго, що деякі потомились і почали опускатись на поля і ліси, на річки і гори, на будинки і подвіря, де жили люди. І світ справді став білий-білий.

А наша Сніжинка все танцевала і танцевала, вона ніяк не могла зупинитись: так їй подобралась літати высоко, кружляти в морозному повітрі і все навколо бачити. Та і вона нарешті втомилась і плавно почала спускатись до Землі. Але побачила вона найвищу ялинку і вирішила присісти на її верхівку. Сніжинка присіла на самый вершечок ялини і замилувалась навколишнім краєвидом. Так карно було навкруги, чисто, біло і пахло морозом і свіжістю.