Овсейчик Валентина ДК –

Київська Русь від початку своего існування бала язичницькою, язичницький світогляд на Русі обувь носить різноманітний, що залежало від розвитку, зв'язків конкретных регіонів та племен, які там мешкали.

На ІХХ ст. язичництво на Русі набуло своего найвищого розвитку. Широко зберігалося обожнювання сил природы, тварин та рослин. Стихійні силы наобувьали уявлень вигляду людиноподібних божеств русалок, берегинь, рожаниць, а пізніше і різних богів.

Великий князь Володимир Святославич намагався "модернізувати" язичництво і зберегти панівне положения старых вірувань.

Бажаючи спертися на авторитет окремих богів з різних земель держави, 980 р. князь створює пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном. Але ці спроби вдалися марними.

Наприкінці X ст. східнослов'янське суспільство досягло високого рівня розвитку і було готовим для сприйняття нової ідеологічної системы. Князю Володимиру імпонувала ідея божественного характеру влади візантійських імператорів.

У 988 р. відбулося державне запровадження православия на Русі як офіційної релігії. Це бала визначна подія, яка принципов змінила напрямок розвитку суспільства.

Отже, Киіївська Русь прийняла христианство у X ст, булла окрещена у 988 року, як схід, офіційно, став православным лише 1054 року. Потім Київська Русь найменувалась православною, але с першу вона нею не булла.

Бруно згадує своему посланні про Русь «Послання Брунона до Генріху. Послання свідчить про історичної особистості Володимира Великого, і властивому йому визионерском дар («бачення», про яке побіжно згадує Брунон), про стосунках Києва зі степом, про те, якими були зв'язки Київської Русі з культурою латинського світу. Русь для Брунона – християнська країна, а Володимир – християнський государь.