До водиці звідусюди Йдуть стрімким потоком люди, Всім їм сили додало Чудодійне...
Не скляний він, не з металу, А прислухайтесь – дзвенить! Риє землю він розталу. Поспішає він, біжить.
Цей блакитно-довгий звір Має дивну звичку: Зі скелі, з кручі стрімголов Падає у річку.
Серед поля лежить дзеркало Скло голубе, а рама зелена.
Не вода і не суша, На човні не попливеш І ногами не підеш.
Стоїть корито, Повне води налите.
Тече, тече - не витече, біжить, біжить – не вибіжить. Бігла - шуміла, заснула - заблищала.