Блищик М. О. Бібліотекар ПШБФ с. Дорогобуж

Багато-багато років тому не було ні чорнил, ні паперу, ні, тим більше, книг. Інформацію передавали від однієї людини до іншої. Але як же важко запамятати дуже різні й довгі історії. Тому люди придумали малювати картинки на камені, на стінах печер.

Слово «ієрогліф» означає «священні знаки». Кожен ієрогліф означає слово або його частину. У наш час ієрогліфами пишуть народи Китаю та Японії.

У деяких стародавніх державах, таких як Вавилон, Ассирія, Шумер, писали на глині. Загостреними паличками люди видавлювали на сирій глині знаки, схожі на подовжені трикутники – клини. Тому такий лист називається клинописом

Кожна така книга складалася з десятків або навіть сотень глиняних «сторінок», укладених у деревяний ящик. Уже в цей час були створені бібліотеки.. Навіть пожежа не змогла знищити глиняні книги, вогонь їм не страшний. Він робить їх тільки міцнішими.

У давній Індії матеріалом для перших книг служило пальмове листя, яке висушували, нарізували довгими вузькими смужками, які прошнуровували з обох боків обструганими деревяними дощечками, щоб книга краще зберігалася. Палітурки прикрашалися яскравими картинками- мініатюрами. Пальмове листя - матеріал неміцний, тому прадавні індійські книги не вціліли до нашого часу.

Процес виготовлення папірусу був досить складним. Серцевину очерету різали на смуги, притискали вагою, сушили на сонці, потім склеювали один з одним. Виходила довга стрічка. Її зручно було зберігати, згортаючи в трубку, оскільки листи папірусу були крихкими й ламалися.. Текст на папірусових свитках писали чорним чорнилом вузькими стовпцями. Папірусові свитки (до 40 м завдовжки) намотували на деревяні або кістяні стержні й ховали в шкіряні або деревяні футляри. Багато світків дійшли до нас у вигляді уривків. Зараз вони зберігаються в музеях і великих бібліотеках світу.

Воском заповнювали дощечки, вистругані в середині та скріплювали шнурками. Такі книжечки служили дуже довго: запис можна було стерти, а потім наново написати. На воскових дощечках писали сталевою або кістяною паличкою – стилем.

Замість папірусу зі шкіри тварин (телят, ягнят) стали робити матеріал - пергамент. Його можна складати, розрізати, листи з пергаменту можна зшивати й робити палітурку. На пергаменті писали пташиним пером, найчастіше гусячим, в урочистих випадках – лебединим. Писали особливим чорнилом, яке вбиралося у шкіру так глибоко, що його не можна було змити.

Книги за давніх часів коштували дорого, оскільки створювалися повільно, ціною кропіткої праці переписувача. Він від руки переписував книгу впродовж декілька місяців, а іноді й років. Писали й переписували книги в основному при монастирях. У давній Русі переписувачів називали літописцями.

У ІІ ст.. до н. є. в Китаї винайшли дешевший матеріал для листа – папір. Технологію виготовлення китайські майстри довгий час тримали в секреті. Лише в ХІІІ ст. навчилися виготовлювати папір у країнах Європи.

У давнину всі книги були рукописними, тому що їх писали від руки. Рукописні книги були справжніми витворами мистецтва. Багато прикрашалися і палітурки.

Іван Федоров першим став друкувати книги на Русі, його називають першодрукарем. У 1564 році він створив – «Апостол».