Прозаїк, драматург, публіцист, етнограф, педагог, перекладач Біблії.

Іван Семенович Левицький-народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сімї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнословянську мови. Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.

1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу.

1865 року І.Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної карєри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії ( ), в гімназіях Каліша ( ) та Седлеця ( ). Одночасно з педагогічною діяльністю І.Левицький починає писати.

У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом зявилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною.

1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожумяках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сімя» (1879), «Бурлачка» (1880),«Старосвітські батюшки та матушки» (1884).

Невдовзі письменник переїхав до Києва, де оселився на вулиці Пушкінській, у будинку 19. Тривалий час він жив, отримуючи невелику пенсію, якої ледве вистачало на харчі та плату за квартиру. До того ж ще й хвороба часто приковувала самотню людину до ліжка. Незважаючи на несприятливі умови для літературної праці, Іван Семенович за два роки написав нарис В Карпатах, оповідання Невинна, Два приятелі та інші твори.

Поховано його на Байковому кладовищі. Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально- побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини ХIХ століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І.Нечуй-Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами.

Письменник глибоко національний. За 50 років творчої діяльності написав понад 50 творів різноманітного жанру: оповідання, повісті, романи, пєси, рецензії, статті. Оповідання: Рибалка Панас Круть, Не можна бабі Парасці вдержатись на селі, Запорожці, Чортяча спокуса, Афонський пройдисвіт, Вітрогон, Старі гультяї, Гастролі, Київські прохачі, Біда бабі Парасці Гришині, Біда бабі Палажці Соловїсі, Вільне кохання.

Романи: Хмари, Князь Єремія Вишневецький, Гетьман Іван Виговський. Пєси: Маруся Богуславка, В диму та полумї, На Кожумяках, Голодному й опеньки мясо.