Із давніх-давен зверталося і звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині до матері, уславлюючи її благословенне ім'я. Мати дарує людині життя, надихає на добрі справи, віддає все, що має: тепло своєї душі, своє серце і безмежну любов. Її колискові супроводжують нас протягом всього життя, а мудре слово допомагає долати труднощі.
Л. Українка Б. Олійник Т. Шевченко А. Малишко
На зеленому горбочку, У вишневому садочку, Притулилася хатинка, Мов маленькая дитинка Стиха вийшла виглядати, Чи не вийде її мати. І до білої хатинки, Немов мати до дитинки, Вийшло сонце, засвітило І хатинку звеселило. У вірші Л. Українки ми бачимо порівняння матері з найсвітлішим і найтеплішим - з сонцем, дитини з маленькою хатинкою, котрій часом не вистачає материнського тепла.
Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко і тихо пішла за межу. Куди ж це ви, мамо?! сполохано кинулись діти, Куди ви, бабусю? онуки біжать до воріт. Та я недалечко... де сонце лягає спочити… У своєму вірші Б. Олійник показує, що мати це не лише ніжність, любов та турбота, а й знання, котрі нам передаються з усім цим. Також автор дае нам зрозуміти, що нічого вічного не має, і тому ми повинні ставитися до цього з належною турботою.
Рідна мати моя, ти ночей не доспала. І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю, І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю, І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. В пісні А. Малишка ми маємо можливість відчути, ті відчуття що відчував автор пишучи її. Автор дуже чітко висловлює справжню любов та турботу про найрідніше, про матір. Він не порівнює її ні з ким Він просто висловлює свої почуття.
Катерино, серце моє ! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся З малим сиротою ? Хто спитає, привітає Без милого в світі ? У творі Т. Г. Шевченка ми бачимо досить не звичний образ матері, автор розглядає матір не так як інші, а в образі Катерини, котра залишилася на одинці з дитиною.
Над презентацією працювала: учениця 10 ПТ класу Гога Вікторія.