Андрій Малишко – відомий український поет і його пісні, що стали народними. «Пісня про рушник»

У Андрія Малишка було улюблене дерево, що прикрашає український степ, - це явір. Бджоли беруть від нього мед, а люди – пісні. Стежина під яворами – це стежина життя Андрія Самійловича Малишка. Бере початок вона в Обухові на Київщині. Цією стежиною під яворами возили маленького Андрійка на сіножать, нею він вирушив у Київ. І багато разів повертався нею із великого міста на рідне обійстя.

Андрій Малишко народився 14 листопада 1912 року в місті Обухів Київської області в багатодітній сімї сільського шевця Самійла Малишка. Жилося родині не розкішне: землі було мало, а в сімї одинадцятеро дітей. Тож доводилося батькові і шевцювати, й на заробітки ходити. І малому Андрієві теж довдилося: заможнішим по господарству помагав, грав на весіллях на гармонії. Потяг до творчості в Малишка прокинувся дуже рано і мав своєрідний характер. Мати поетова, Ївга Базилиха, як її звали «по-вулишному», чудово співала. Андрій Самійлович в «Автобіографії» згадував, що її пісні врізалися в память на все життя. Тільки ж одне в них не задовольняло хлопця: сумні кінцівки. Не могло його чуле серце миритися з трагічною загибеллю козака, якому чорний ворон очі клює... І тоді Андрій перекомпоновував пісню по-своєму: ні, не вбито козака поранено, вилікували його добрі люди, та й повернувся він додомоньку.

Підрісши, пішов у семирічку, потім навчався в медичному технікумі. Та кликали його інші мрії, жив у юнаковій душі потяг до прекрасного, до пісні, до поезії. Тож і привів він Малишка на літературний факультет Київського інституту народної освіти (тепер Київський університет ім. Т. Шевченка), де взяв його під своє могутнє крило Максим Рильський, який там викладав і вів літературну студію. По закінченні університету Андрій Малишко деякий час викладає літературу в Овручі, на Житомирщині, пізніше працює в газеті «Радянське слово». У роках служить у армії, а потім переходить на творчу роботу.

А трохи пізніше почав і сам вірші складати, записувати до зошита. Перші друковані вірші студента Малишка побачили світ на сторінках журналу «Молодий більшовик» (тепер "Дніпро"). А потім з'являється колективна збірка трьох авторів «Дружба» (1935), і вже наступного року виходить книжка віршів «Батьківщина», що засвідчила неабиякий талант молодого поета. У період Другої світової війни Андрій Малишко - на фронті: головним чином працює кореспондентом військових газет. Одна за другою виходять збірки його віршів: «До бою вставайте!» (1941), «Понад пожари» (1942), «Україно моя»(1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944). Багато віршів, статей, нарисів поет друкує в газетах і журналах.

Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) «Пісня про рушник». У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Майбороди, Лев Ревуцький, мелодії до деяких творів Андрій Малишко створював сам. 17 лютого 1970 року Андрій Малишко помер. За своє життя поет видав близько сорока збірок. Не всі вони мають однакову художню вартість, але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

Андрій Малишко створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику. Він працював із Левком Ревуцьким, Пилипом Козицьким, Олександром Білашем. Найкращі свої пісні поет створив у співавторстві з композитором Платоном Майбородою. Жодне свято Першого дзвоника і День вчителя не обходиться без пісні «Вчителька», а Андрій Малишко мріяв про таку пісню, «щоб душу вивернуло до дна», щоб світилася до людей своїм чистим і ніжним звучанням. Це була «Пісня про рушник», яка вже давно стала народною і зажила слави й далеко за її межами.

Рушник – довгастий шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом. Рушники це символ України, відбиття культурної памяті народу. Вишитий рушник в Україні посідає особливе місце. Рушник є окрасою світлиці. Без рушника не обходилося, він завжди був під рукою, тому і назву свою дістав від слова «рука» - ручник, тобто рушник. Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали руки і посуд, з ним ходили доїти корову, накривали діжу з тістом, спечені паляниці. З давніх-давен люди вірили у силу рушника, як у доброго чарівника, що збереже від усякого лиха. «Хата без рушника, що сімя без дітей»,- говорили в народі. Рушники є неодмінними атрибутами народного побуту, весільної обрядовості. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Виряджаючи сина у далеку дорогу, мати дарувала йому вишитий рушник. При цьому, бажаючи щастя, вона говорила: «Нехай стелиться тобі доля цим рушником!». Червоні і чорні нитки у вишивці матусиного рушника – то наша одвічна любов і журба, наша споконвічна доля.

«Пісня про рушник» Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

«Пісня про рушник». Історія написання Історія написання Написана пісня у 1959 року до кінофільму «Літа молоді». Композитор Платон Майборода написав музику до вірша поета. Вперше текст пісні був опублікований у збірці Андрія Малишка «Серце моєї матері». Текст твору перекладений тридцятьма пятьма мовами світу. «Пісню про рушник» можна почути у виконанні Квітки Цісик, Ніни Матвієнко, Олександра Пономарьова, Таїсії Повалій, сучасного гурту «Експрес» та багатьох інших виконавців.