Просте ускладнене речення Підготувала: Марія Ігорівна Прокопчук Прийняла: Олена Олександрівна Семенець

термін Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці речення в структурному відношенні не однотипні.

Ускладнені речення Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як, та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова (наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів.

Ускладнювальна частина - це засіб виокремлення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення. Речення з однорідними й відокремленими членами становлять центральну ланку ускладнених конструкцій.

Речення з однорідними членами Однорідними називаються члени речення, які тотожні за своєю семантико-синтаксичною функцією: пояснюють один і той же член речення й виконують однакову синтаксичну функцію.

Ознаки однорідних членів речення Однорідні члени речення характеризуються такими ознаками: а) виконують однакову синтаксичну функцію; б) відносяться до одного й того ж члена речення; в) поєднуються між собою сурядним зв'язком; г) найчастіше виражаються однією й тією ж частиною мови; г) здебільшого семантично однотипні. Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення. Однорідні члени речення пов'язуються між собою або тільки інтонацією, або інтонацією й сполучниками сурядності.

Речення з відокремленими членами Відокремлення - це смислове й інтонаційне виділення другорядних членів речення з метою надання їм більшої самостійності.

Умови відокремлення Загальними умовами відокремлення другорядних членів речененя є: а) видільна інтонація; б) порядок слів, який виявляється здебільшого в інверсійному або дистантному (на певній відстані від опорного слова) розміщенні; в) ступінь поширення (обсяг) другорядного члена; г) смислове навантаження; ґ) характер означуваного слова. За семантико- граматичними ознаками виділяють такі групи відокремлених членів речення: підрядні (власне) відокремлені члени і уточнювальні відокремлені члени.

Речення зі звертаннями, вставними і вставленими конструкціями Звертання, вставні й вставлені компоненти ускладнюють речення додаковим повідомленням про віднесеність висловлюваного до об'єктивної дійсності. Вони характеризуються специфічними особливостями: а) не є членами речення; б) не відповідають на жодне питання; в) не пов'язуються з членами ні сурядним, ні підрядним зв'язком; г) деякі з них становлять речення, а інші утворилися з речень із різною мірою втрати предикативності; ґ) на письмі виділяються розділовими знаками, а в усному мовленні відповідною інтонацією.

Звертання як синтаксична категорія Звертання - це слово (або сполучення слів), що називає особу чи предмет, до яких спрямоване мовлення. Звертання - це слово (або сполучення слів), що називає особу чи предмет, до яких спрямоване мовлення.

Іменники-звертання, виражені кличним відмінком, омонімічним з називним, слід відрізняти від іменників- підметів за такими ознаками: 1) синтаксичною функцією і значенням: іменники-звертання називають не активного діяча, а особу, до якої звертаються; 2) з цими іменниками присудки не пов'язуються двобічним зв'язком, бо вони стоять в ізольованій позиції; оскільки звертаються до співрозмовника, присудки у реченнях зі звертаннями завжди мають значення другої особи однини чи множини; 3) звертання вимовляються із кличною інтонацією.

Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними, тобто бути непоширеними чи поширеними; Залежно від того, які відношення встановлюються між звертанням і членами речення, можна виділити три основні типи звертань:

1. Звертання, незалежні від змісту висловлювання. їх можна опустити, бо вони лише вказують, до кого звернена мова. 2. Звертання, які, крім того, що вказують, до кого звернена мова, ще й уточнюють значення особових і присвійних займенників у реченні. Вони, зокрема, конкретизують: 3. Звертання, які, вказуючи до кого звернена мова, водночас називають і дійову особу в реченні. Вони вживаються в односкладних означено-особових реченнях, головний член у яких виражений здебільшого дієсловами в наказовому способі.

Вставні слова, словосполуче ння і речення. Вставлені компоненти Вставними можуть бути слова, словосполучення й речення. Вони відрізняються між собою лише обсягом, ступенем поширеності й структурою:

Основні ознаки Основними ознаками вставних слів і словосполучень є такі:а) вставні слова не утворюють зі словами речення словосполучень;б) не з'єднуються підрядним чи сурядним зв'язком з ними; в) не є членами речення, не відповідають на жодне питання; г) займають будь- яке місце в реченні; г) не вносять у речення додаткових відомостей, а виражають ставлення мовця до висловленого; ґ) за змістом відносяться до частини речення або до всього речення; д) пов'язуються з реченням за допомоги особливої інтонації - інтонації вставності.

За значенням вставні слова й словосполучення поділяються на такі групи:

а) слова й словосполучення, що виражають оцінку повідомлюваного (упевненість або невпевненість); б) вставні слова, що виражають почуття мовця, дають емоційну оцінку повідомлюваних фактів; в) вставні слова, що вказують на порядок думок і їх зв'язок, послідовність викладу г) слова й словосполучення, що вказують на джерело інформації ґ) вставні слова, що вказують на способи оформлення думок або на характер висловлювання; д) вставні слова, звернені до співбесідника або до читача з метою активізації його уваги до повідомлюваного;