Заснування і початок діяльності Української Академії Наук ( ) Підготувала: Студентка групи СО(М)з Тиха Оксана

Історія Національної академії наук України (раніше, Українська академія наук, Всеукраїнська академія наук, Академія наук УРСР), головної наукової організації УРСР і незалежної України починається з листопада 1918 року, коли указом Гетьмана Павла Скоропадського було утворено Українську академію наук. Академія наук розпочала діяльність як автономна самоврядна організація, але за період існування УРСР поступово втрачала ознаки самостійного адміністрування та була повністю підпорядкована радянському уряду. Після 1991 року основні принципи управління Академією наук України залишилися практично незмінними з радянських часів. Та все ж, за майже століття свого існування, Академія наук і її науковці демонстрували якісні наукові роботи, багато з яких мали світове значення і визнання. Основна тенденція на збільшення представництва технічних і природничих наук і зменшення впливу гуманітарних дисциплін призвела до значного прогресу в матеріалознавчих та технічних науках, але зумовила відставання у історично-соціальній сфері.

Заснування УАН Українське наукове товариство намагалося вжити заходів по створенню Української Академії наук від березня 1917 року, але реальна робота розгорнулася лише за Гетьманату П. Скоропадського: на пропозицію міністра освіти та мистецтва М. Василенка створили спеціальну комісію, яка від 9 липня до 17 вересня 1918 р. виробила законопроект про заснування УАН, затверджений гетьманом П.Скоропадським 14 листопада 1918 р. Її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 року.

Українську академію наук проголосили створити самоврядною установою. Очолювало її Спільне зібрання всіх дійсних членів Академії, яке обирало Голову-президента Академії та Неодмінного секретаря. Планувалося першочергово ввести до складу УАН 45 установ: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та Акліматизаційний сади, Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, бібліотека, друкарня та архів. Окрім цього при Спільному зібранні мали створитися додатково 3 категорії установ: 1) академічні, що належали до структури Академії, 2) у віданні Академії, які не входили до структури, 3) установи, що мали звязок з Академією. Також створювалися академічні кафедри, які не були окремими установами у сучасному розумінні, але лише окреслювали галузь науки під керівництвом провідного наукового спеціаліста. Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бути не тільки громадяни Української Держави, але й українські вчені Західної України (що тоді входила до складу Австро- Угорщини). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН.

Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, у подальшому членів мали обирати ці академіки. Першими академіками були призначені (14 листопада 1918 р.) історики Дмитро Багалій та О.Левицький, економісти Михайло Туган- Барановський та В.Косинський, сходознавці Агатангел Кримський та Микола Петров, лінгвіст Степан Смаль- Стоцький, геологи Володимир Вернадський та Павло Тутковський, біолог Микола Кащенко, механік Степан Тимошенко, правознавець Федір Тарановський.

На президента Академії Гетьман запросив Михайла Грушевського, але він відмовився. Установче спільне зібрання 27 листопада 1918 обрало президентом УАН професора Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем Агатангела Кримського. Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково- дослідних кафедр, інститутів та інших установ академії. У перший рік діяльності Академія складалася з трьох наукових відділів історико- філологічного, фізико-математичного і соціальних наук, які охоплювали 3 інститути, 15 комісій і національну бібліотеку. Згодом президентами Академії обиралися М. П. Василенко (1921– 1922), О. І. Левицький (1922), В. І. Липський (1922–1928), Д. К. Заболотний (1928–1929), Олександр Богомолець (1930–1946), Олександр Палладін (1946–1962), Борис Патон (з 1962 року).

Більшовики й УАН Захопивши Київ, більшовики 11 лютого 1919 р. оголосили декрет про структуру та фінанси УАН. В радянські часи, цілковито замовчуючи попередню діяльність УАН, цю дату називали початком її існування, а більшовиків засновниками УАН. Після короткотермінового перебування Києва під денікінцями, по поверненні більшовиків, у грудні 1919 р. В.Вернадський подав у відставку, і президентом УАН став О.Левицький (1919–1921). За цих років співробітники УАН жили у важких матеріальних умовах, тоді ж вона зазнала перших репресій. Обраного 1921 року президентом УАН Миколи Василенка влада не затвердила, а 1923 року його заарештовано і 1924-го засуджено на ув'язнення (пізніше амністовано). УАН одержала у користування садибу пансіону графині Левашової у Києві (тепер приміщення Президії НАН України).

Назва Академії неодноразово зазнавала змін. У 1918–1921 рр. вона іменувалася Українська академія наук (УАН), з 1921 по 1936 р. Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936–1991 рр. Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993 р. Академія наук України, а з 1994 р. Національна академія наук України.

У червні 1921 РНК УСРР схвалила положення, згідно з яким Академія визнавалася найвищою науковою державною установою республіки. Академію було перейменовано на Всеукраїнську (таким чином декларувався намір об'єднати в рамках однієї організації наукову інтелігенцію всіх українських земель) і підпорядковано наркомату освіти. Відносини ВУАН з керівництвом були напруженими, оскільки вчені не бажали коритися диктату. Зв'язки із західноукраїнськими вченими швидко зійшли нанівець, тому що СРСР відгородився від оточуючого світу «залізною завісою». Після від'їзду В. Вернадського з України президентом Академії у липні 1921 було обрано М. Васипенка (наркомат освіти не затвердив його на посаду, і він був змушений подати у відставку). У березні 1922 президентом став О. Левицький, а в травні B. Лuпcькuй. Протягом було обрано 103 академіки ВУАН. У Академія вперше провела вибори іноземних членів, але їх не затвердив нарком освіти.М. Васипенка

У 1920 роках у ВУАН існували три відділи історико- філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний. У першому з них плідно працювали Інститут української наукової мови, Етнографічна та Археографічна комісії. З 1921 організовано Археологічний інститут. Після приїзду в Україну в 1924 М. Грушевського істотно розширилися дослідження з вітчизняної історії. У фізико-математичному працювала найбільша кількість академічних кафедр 30. На світовому рівні проводилися дослідження на кафедрах прикладної математики (Г. Пфейффер), математичної фізики (М. Крилов), експериментальної зоології (І. Шмальгаузен) та ін. У соціально- економічному відділі особливо плідно працювала перша у світі науково-дослідна установа з проблем демографії- Демографічний інститут під керівництвом М. Птухи. Майже до кін років ВУАН зберігала певну автономність. Проте з 1929 через зміну процедури виборів і посилення репресій влада повністю взяла під контроль діяльність ВУАН.

У липні 1930 президентом Академії став О. Богомолець. Новообраний президент здійснив докорінну структурну реорганізацію. Замість колишніх трьох відділів Академії було створено два нові - природничо-технічний і соціально-економічний. У 1931 ВУАН налічувала 164 науково-дослідні установи, в яких працювало лише 242 наукових співробітники, з них 79 академіків. Чимало кафедр мало 1-2 штатних працівників, практично не існувало лабораторно-експериментальної бази досліджень, бракувало коштів для експедиційних і натурних робіт. Після січневої сесії ВУАН у 1934 основною структурною одиницею став науково-дослідний інститут, що сприяло концентрації наукових сил.