ЛІТЕРАТУРА ФАКТУ РОБОТУ ВИКОНАЛА ПОКЛАД ОЛЕКСАНДРА
У 1922 році на чолі з Володимиром Маяковським було створено літературно-художнє обєднання ЛЕФ (лівий фронт мистецтва). Його засновниками та безпосередніми членами були письменники Микола Асєєв, Василь Каменський, Семен Кірсанов, Петро Незнамов, Сергій Третяков. Саме лефівці ввели в практику термін «література факту» й презентували в одноіменній збірці, яка вийшла 1929 року за редакцією М. Ф. Чужака.
Сам М. Ф. Чужак дає визначення терміна так: «Література факту – це: нарис і науково-художня, тобто майстерна, монографія; газета і фактомонтаж; газетний і журнальний фейлетон (він теж далекоглядний); біографія (робота з конкретною людиною); мемуари; автобіографія і людський документ; есе; щоденник; звіт про засідання суду разом із суспільною боротьбою навколо процесу; опис подорожей та історичні екскурси; запис зборів і мітингів, де бурхливо схрещуються інтереси соціальних угруповань, класів, осіб; вичерпна кореспонденція з місця …; ритмічно побудована мова; памфлет, пародія, сатира; і т. д.»
Представники ЛЕФу виступали за зближення мистецтва із життям та заперечували багато традиційних видів художньої творчості: картину в живописі, роман у літературі та, що є особливим, – художню вигадку в літературі, протиставляючи їй документ або так звану «літературу факту»: «Ми – проти літератури вимислу, іменованої белетристикою; ми – за примат літератури факту»
Перевага літератури факту полягає в тому, що її засновано на фактах, які автор збирає, монтує й повністю відмовляється від фантазії. Для творів літератури факту важливими є не тільки історична правда, документальна точність і конкретність у відтворенні реальних подій, а також узагальнення, типізація та створення індивідуальних образів. Як зазначив Т. Гриц, «метод, за який ми боремося, не дорівнює простому стенографуванню, оскільки в останньому випадку факти вистригають під гребінку, зникає їхня різнозначущість, протиставленість, притупляється їхнє функціональне вістря»
Особливу увагу М. Чужак звертає на сюжет літератури факту. На його думку, «сюжет невидуманий наявний у всякій нарисово-описовій літературі. Мемуари, подорожні нотатки, людські документи, біографії, історія – все це так само є натурально-сюжетним, як і сюжетною є сама дійсність»
За переконаннями М. Чужака, втілення в життя такого невидуманого сюжету залежить від наступних факторів: «1. Не потрібно боятися нецікавих моментів як предмета викладу. Нецікавого в природі не існує. 2. Письменники переважно підходять до предмета, як чужі, – потрібно, щоб вони підходили, як свої»
Лефівці наголошували, що монументальні форми, великі полотна, як наприклад, епопея, роман, типові тільки для феодальної або буржуазної епохи, а літературою нашого часу може й повинна бути тільки одна газета. Але ентузіазм ствердження літератури факту було знищено на початку 30-х років, а на перший план вийшла література, яка набувала ознак масової і повністю підпорядковувалася тоталітарній владі.
Дякую за увагу!