ТЕМА 2: інституційна фінансова інфраструктура та характеристика її складових План: 1. Роль та значення фінансових інституцій у організаційній фінансовій інфраструктурі. 2. Індикатори рівня розвитку фінансових інституцій, їх види та характеристика. 3. Стійкість фінансових інституцій як передумова стабільності фінансового сектора та економіки в цілому.

1. Роль та значення фінансових інституцій у організаційній фінансовій інфраструктурі Інституційна фінансова інфраструктура – це сукупність фінансових інституцій, які функціонують на фінансовому ринку та ринку фінансових послуг, виконуючи функції щодо мобілізації, переміщення та інвестування ресурсів. У складі інституційної фінансової інфраструктури можна виділити три сегменти : - Страховий ринок - Кредитний ринок - Ринок цінних паперів (фондовий) Усі вони об'єднані спільним полем діяльності і складають фінансовий сектор економіки.

Основне завдання формування інституційної фінансової інфраструктури - створення належних умов для забезпечення різноманітних потреб громадян, підприємств і держави у фінансових послугах. Чисельність суб'єктів цієї інфраструктури регулюється ринковими механізмами, і не може ні обмежуватися, ні штучно формуватися державними органами. Тут має місце жорстка конкуренція за ресурси та ринки їх інвестування. Конкуренція підштовхує окремі інституції до надмірно ризикових дій, які можуть у кінцевому підсумку призвести їх до банкрутства, а в окремих випадках і спровокувати фінансову кризу. Інституційна фінансова інфраструктура це і потужне джерело фінансової енергії, і потенційний генератор криз.

суб'єкти інституційної фінансової інфраструктури Національний банк України Комерційні банки Небанківські кредитні установи (так звані "парабанки") – кредитні спілки, ломбарди, лізингові, факторингові компанії, компанії з фінансування будівництва житла Страхові компанії Недержавні пенсійні фонди Інститути спільного інвестування Компанії з управління активами

типи інвестиційних фондів: Відкриті - у будь-який час на вимогу інвестора мають здійснювати викуп цінних паперів, емітованих ними чи компанією з управління активами. Інтервальні - зобов'язані проводити викуп емітованих цінних паперів протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. Закриті - не приймають на себе зобов' язання щодо викупу емітованих цінних паперів до моменту їх ліквідації чи закриття. З цінних паперів інвестиційних фондів відкритого та інтервального типу дивіденди не нараховуються.

Відкритими можуть бути тільки диверсифіковані та спеціалізовані ІСІ. Інтервальними можуть бути тільки диверсифіковані, спеціалізовані та кваліфікаційні ІСІ. Біржовими можуть бути відкриті спеціалізовані інвестиційні фонди класів, 5 і 6 (індексні фонди та фонди банківських металів). 1) цінні папери такого інституту підлягають обовязковому обігу на фондовій біржі; 2) придбання, продаж або предявлення до викупу цінних паперів такого інституту здійснюється учасниками такого інституту чи інвесторами через андеррайтера або андеррайтером за власний рахунок чи за рахунок його клієнтів; 3) андеррайтер цінних паперів такого інституту зобовязаний підтримувати котирування таких цінних паперів на визначеній проспектом емісії фондовій біржі; 4) оплата цінних паперів такого інституту може здійснюватися у відповідній пропорції активами, визначеними інвестиційною декларацією зазначеного інституту. Недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення власних цінних паперів серед юридичних та фізичних осіб, є венчурним фондом. Забороняється змінювати тип та вид ІСІ, клас спеціалізованого або кваліфікаційного ІСІ та належність ІСІ до біржових або венчурних.

2. Індикатори рівня розвитку фінансових інституцій, їх види та характеристика Система індикаторів рівня розвитку фінансових інституцій представлена двома рівнями показників: На першому рівні - екзогенні показники середовища функціонування фінансових інституцій. Другий рівень індикаторів представлений показниками, що характеризують внутрішній стан фінансового сектору економіки.

Показники першого рівня дозволяють оцінити функціональні взаємозвязки та структурні особливості інститутів фінансового посередництва. Інформаційною базою для такого аналізу є макроекономічна статистика національних рахунків та платіжного балансу. Тут виділяють такі групи показників: показники, що характеризують звязки фінансової системи у макросистемі держави ( обсяги випуску і придбання фінансових інструментів; випуск цінних паперів; надання кредитів); показники платіжного балансу (для аналізу частки фінансових інституцій у «чистому вивозі» капіталу); рівень монетизації економіки (співвідношенням М2 до ВВП) Нормативне значення цього показника визначено на рівні 30 %.

Індикатори розвитку фінансового сектору (перший рівень) Індикатор 1M2, млрд. грн. 2Зовнішній борг сектору державного управління, млрд. грн. 3Зовнішній борг інших секторів економіки, млрд. грн. 4M2, % ВВП 5Зовнішній борг сектору державного управління, % ВВП 6Зовнішній борг інших секторів економіки, % ВВП Частка іноземного капіталу у фінансовій системі, % Частка капіталу держави в банківській системі, % Довідково ВВП, млрд. грн.

Індикатори другого рівня відображають масштаб фінансового сектору: стійкість, ліквідність, платоспроможність фінансових інститутів; рівень насиченості фінансовими послугами економіки та території країни; показники активів і пасивів фінансових інститутів; рентабельність фінансового сектору.

Показники, що характеризують рівень концентрації та насиченості фінансовими послугами, характеризують рівень монополізації фінансового сектору та неоднорідність його розвитку у регіонах. Показник концентрації фінансового сектору (індекс Херфіндаля – Хіршмана) визначається питомою вагою фінансових інститутів з найбільшою часткою активів (депозитів, страхових премій тощо) у загальних активах (депозитів, страхових премій тощо) фінансового сектору. Розрахунок даного показника здійснюється за окремими видами фінансових інституцій: банківських, страхових, недержавних пенсійних фондів, сектору кредитних спілок тощо.

Показники, що характеризують стійкість, ліквідність і платоспроможність установ фінансового сектору, належать до макропруденційних, вони визначаються Міжнародним валютним фондом як показники надійності та стабільності фінансових організацій.

Індикатори розвитку фінансових інституцій (другий рівень) КомпонентІндикатор компонента Доступ до банківських послуг 1.1. Конкуренція в банківській системі 1.2. Розвиток банківського сектору 1.3. Внутрішнє кредитування приватного сектору 1.4. Частка недіючих кредитів Доступ до ринку капіталу 2.1. Державне регулювання ринку капіталу 2.2. Доступ, глибина і рівень ліквідності фондового ринку 2.3. Розвиток ринку корпоративних облігацій 2.4. Різноманітність фінансових інструментів 2.5. Вимоги щодо розкриття корпоративної інформації Доступ до небанківських фінансових установ 3.1. Конкуренція в небанківській фінансовій системі 3.2. Розвиток сектору страхових послуг та НПФ 3.3. Активи сектору небанківських фінансових установ Розвиток схем гарантування 4.1. Рівень розвитку гарантійних схем 4.2. Наявність взаємних гарантійних схем 4.3. Наявність експортних гарантійних схем 4.4. Послуги з питань кредитування та кредитних історій Ефективність регуляторної політики фінансового сектору 5.1. Вимоги до застави, які забезпечують кредит 5.2. Рівень впровадження принципів Базельського комітету (Basel-2; Solvency-2) 5.3. Рівень розвитку регулювання та нагляду 5.4. Рівень розвитку макропруденційного нагляду

3. Стійкість фінансових інституцій як передумова стабільності фінансового сектора та економіки в цілому. В умовах економічної глобалізації, коли у тій чи іншій частині світу час від часу спалахують валютні, банківські та фінансові кризи, загострюється питання щодо забезпечення у кожній країні стабільного економічного розвитку, який значною мірою залежить від надійності банківського сектору.

специфікА розвитку банківСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Порівняно короткий період функціонування банків, Необхідність працювати в умовах підвищеного ризику, Економічна та політична нестабільність у країні, Незначні, порівняно з банками провідних ринкових країн, обсяги власного капіталу, Відсутність достовірних кредитних історій позичальників, Масові банкрутства банків. Саме тому ефективне управління і забезпечення власної фінансової стійкості має бути основним стратегічним завданням кожного комерційного банку.

Фінансова стійкість банку - Стан банку, що визначається його спроможністю виконувати свої функції та зобов ʼязання в ринковому конкурентному середовищі з мінімальним ризиком і максимальною ефективністю, не зважаючи на негативний вплив внутрішніх і зовнішніх факторів. Фінансовий стан банку характеризують такі показники: Капітал Активи Резерви Прибуток Склад та структура залучених коштів Ліквідність Платоспроможність.

Особливе значення фінансової стійкості страхових компаній для економіки в цілому обумовлено низкою причин: По-перше, розвиток страхового сектора в системі фінансових відносин на макрорівні сприяє стабілізації економіки та забезпеченню соціальної стійкості суспільства. По-друге, страхові компанії суттєво впливають на ринок інвестицій, оскільки є надійним джерелом формування фінансового капіталу. По-третє, зміцнення фінансової стійкості страхових компаній сприятливо впливає на ринкові відносини на макроекономічному рівні в цілому. По-четверте, наявність інтересів усіх учасників процесу страхування – держави, страхувальників, кредиторів, управлінського персоналу та ін. АЛЕ виступати в ролі стабілізатора ринку страхові компанії можуть, лише маючи здатність виконувати свої зобовязання впродовж усього строку страхування, а також достатній ресурсний потенціал.

Фактори впливу на фінансову стійкість страховика: Сплачений у грошовій формі статутний капітал та інші власні засоби страховика Наявність страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань Доступність послуг перестрахування Якість страхового портфеля страховика Адекватність та обґрунтованість страхового тарифу Наявність гарантійних фондів страховика, участь у централізованих резервних фондах і добровільних фондах страхових гарантій