Джерела оранічного забруднення території громади

Стічні води, що містять суспензії органічного походження або розчинені органічні речовини, згубно впливають на стан водойм. В процесі осадження суспензії замулюють дно і затримують розвиток або повністю припиняють життєдіяльність донних мікроорганізмів, які беруть участь в процесі самоочищення вод. При загниванні донних відкладів утворюються шкідливі речовини, такі як сірководень, які призводять до забруднення всієї води в річці. Однією з головних санітарних вимог до якості води є вміст у ній необхідної кількості кисню. Поверхнево-активні речовини (ПАР) - жири, масла, змащувальні матеріали - утворюють на поверхні води плівку, котра перешкоджає газообміну між водою і повітрям, що знижує насиченість води киснем. З промисловими і побутовими стоками у річки скидається значний об'єм органічних речовин. На 1974 р. їхня кількість становила 33,3 млн. т щороку. Основними джерелами органічного забруднення води є неочищені стічні води підприємств харчової і легкої промисловості, великі тваринницькі господарства, річкові й морські судна, а також поверхневий стік, який приносить у водойми до 15% органічних забруднень. Значну небезпеку становлять комунальні (побутові) стоки. Розкладаючись у водному середовищі, органічні відходи стають середовищем розмноження патогенних організмів. Забруднена ними вода стає практично непридатною для пиття та інших потреб. Побутові відходи небезпечні не лише тим, що є джерелом інфекційних хвороб людини (черевний тиф, дизентерія, холера), але й тим, що потребують для свого розкладу багато кисню, вміст якого у воді при цьому може зменшитися нижче рівня, необхідного для життя водних організмів. Нафта і нафтопродукти відносяться до найбільш шкідливих хімічних забруднювачів середовища. Кількість нафти, що поступала за рік до Світового океану, оцінювалась у 5-10 млн. т (за станом на 1980 р.). Головними її джерелами є морський транспорт (1-1,5 млн. т за рік), річковий транспорт і приморські міста (1,9), береговий стік (0,8), атмосфера (0,6), природні виходи (0,6) і втрати при добуванні на шельфі (0,1 млн. т за рік). Зростання нафтового забруднення може виявитися катастрофічним для флори й фауни моря, а також порушити тепло - і вологообмін між океаном та атмосферою. Величезна кількість морських птахів і ссавців стають жертвою нафтового забруднення, причому від хронічного забруднення, імовірно гине щороку більше птахів, ніж від поодиноких катастрофічних розливів. У Північному морі та Північній Атлантиці щороку гине тис. морських птахів.

ПАР відносяться до екологічно "жорстких" речовин. Вони дуже важко асимілюються в природному середовищі і вкрай негативно впливають на стан водойм. На їхнє окислення витрачається багато розчиненого кисню, який таким чином відволікається від процесів біологічного окислення. Детергенти дуже шкідливі для гідробіонтів. У риб вони викликають зяброві кровотечі і задуху, у теплокровних тварин - порушення функції клітинних мембран, підсилюючи при цьому токсичну й канцерогенну дію інших забруднювачів водного середовища. Пестициди - хімічні засоби захисту рослин від шкідників і хвороб, потрапляють у водойми з дощовими й талими водами (поверхневий стік), після авіа - і наземної обробки сільськогосподарських угідь, лісів і водойм, з дренажно-колекторними водами, які утворюються при вирощуванні бавовни і рису, із стічними водами підприємств, що виробляють ці речовини. У складі поверхневого стоку світу міститься не менше 2 млн. т органічних пестицидів. Вони мають кумулятивну і мутагенну дію на водні організми (особливо на мальків риб) і помітно впливають на біологічну продуктивність Світового океану в цілому. Відносна хімічна стійкість багатьох з цих сполук, а також характер розподілу сприяють надходженню їх в моря й океани у великих об'ємах. Постійне накопичення у воді найбільш отруйних пестицидів - хлорорганічних сполук є серйозною загрозою як для життя водних організмів, так і для людини. Наслідком застосування пестицидів у сільському господарстві є підвищення вмісту в підземних водах амонію, нітратів, фосфору, калію, хлору та багатьох інших сполук. У деяких районах їхній вміст перевищує фонове значення більш ніж у 10 разів, що робить найцінніші підземні води непридатними для господарсько-питтєвого використання.