Іменник

Іменник – це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).

Загальне граматичне значення – це значення предмета, тобто всього того, про що можна сказати: це хто? або це що? Це єдина частина мови, яка може позначати все, що завгодно, а саме: 1) назви конкретних речей і предметів (будинок, дерево, зошит, книга, порт-картоплю, ліжко, лампа); 2) назви живих істот (чоловік, інженер, дівчинка, юнак, олень, комар); 3) назви різних речовин (кисень, бензин, свинець, цукор, сіль); 4) назви різних явищ природи і суспільного життя (буря, мороз, дощ, свято, війна); 5) назви абстрактних властивостей і ознак (свіжість, білизна, синява); 6) назви абстрактних дій і станів (очікування, вбивство, біг).

РІД ІМЕННИКІВ Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або середньому роду (покоління, гніздо, озеро). Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього- воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається: за різними основами (чоловік – жінка, кобила – кінь); за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат); за звязками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало); за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я). У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду – вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду – кішка, муха, миша, суниця)

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням. Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я). Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал – зала, жираф – жирафа). Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я – режисер, а дружина моя – бібліотекар). В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь – бідолаха Марія).

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ Число – морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини. У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони. Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево – дерева, думка – думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині. За цією ознакою іменники діляться на три групи. Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині. Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині. Третю– що вживаються тільки в множині.