Василь Андреевич Симоненко

Біографія Дитинство Народився Василь Симоненко 8 січня 1935 у с. Біївці, Полтавська область, Українська СРР, СРСР Батька у Василька не було. Був чудовий дід, була мама, яка ніколи не сварилася за книжки, що їх хлопець читав зранку до вечора. Спочатку навчався у Біївській початковій школі. П'ять класів закінчив у Біївцях, а решту у сусідніх селах, до яких доводилось йти 9 км в один бік. Закінчив середню школу із золотою медаллю.

Дорослі роки життя В 1952 році вступив на факультет журналістики Київського університету. (Водночас із Симоненком навчалися Юрій Мушкетик, Микола Сом, Валерій Шевчук, Борис Олійник.) Тут він багато пише віршів, стає членом літературної студії. Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини» (очолив відділ пропаганди), пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Тут Василь Симоненко зустрів свою майбутню дружину Люсю. Влітку 1962 поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Шевченка (Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета. З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню. Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз рак нирок. Помер 13 грудня 1963 (28 років) у Черкасах.

Самвидавні поезії Симоненка Вони поклали початок українському опору х pp. Теми: Сатира на радянський лад «Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка» Зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства «Дума про щастя», «Одинока матір» Викриття жорстокостей радянської деспотії «Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …» Таврування російського великодержавного шовінізму «Курдському братові» Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини «Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» Симоненко увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини XX ст..

За життя Симоненко світ побачив лише одну його збірку поезії "Тишина і грім" (1962), друга збірка віршів, "Земне тяжіння" (1964), вийшла вже після смерті поета. Його твори видавалися і перевидавалися до 1968 року, після цього, більше ніж на десятиліття творчість Симоненко зникла з карти української літератури. Повернення поета в літературний процес відбулося в 1981 році, коли була випущена його поетична збірка "Лебеді материнства". З 1990-х років і аж до теперішнього часу (2018) твори Симоненко регулярно перевидаються, вони включені в обов'язкову шкільну програму.

Цитати Олесь Гончар назвав Симоненка «витязем молодої української поезії» Василь Захарченко «поетом з горніх Шевченкових долин». Стус говорив так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само».