Фредерік Стендаль ( ) - літературний псевдонім Марі Анрі Бейля, видатного французького письменника, одного з найбільших майстрів європейської психологічної прози ХІХ ст.

Псевдонім Стендаль походить від назви міста на півночі Німеччини ( Штендаль).

А зявився на світ він у м.Греноблі, що на півдні Франції, в сімї адвоката. В 7-річному віці втратив матір, яку обожнював. А батько залишався для нього чужим до кінця життя. Виховував хлопця дідусь, вільнодумець і прихильник просвітителів.

Маючи неабиякі здібності до математики та механіки, юнак успішно закінчив Центральну гренобльську школу та 1799 року приїхав до Парижу з метою вступити до політехнічної школи.

Однак після державного перевороту, коли Наполеон Бонапарт прийшов до влади, Анрі Бейль записався до армії й узяв участь у його італійському поході. Так відбулася перша зустріч Стендаля з Італією, країною, що назавжди причарувала його.

З 1806 до 1814 року разом з військами Наполеона як інтендант був у Німеччині, Польщі, Австрії, Росії. Став свідком Бородинської битви, спалення Москви, жахливого зимового відступу французької армії.

Після падіння імперії 1814 року живе в Італії, переважно в Мілані, вивчає італійське мистецтво.

Багато подорожує, знайомиться з Байроном, ватажками карбонаріїв (повстанців проти іноземних загарбників).

Саме в Італії Стендаль стає професійним письменником, хоча його перші літературні спроби датуються 1802 роком. З 1830 року він працює тут французьким консулом.

Найвідоміші твори Фредеріка Стендаля: Червоне і чорне (1831) Пармський монастир (1839) Люсьєн Левен (надр. 1855) Італійські хроніки (надр. 1855).

Автор займає в літературі позицію романтиків, але свій романтизм називає справжнім, вважаючи, що мистецтво підпорядковується залізним законам реального світу.

Таким чином реалізм набуває в його творчій еволюції провідного значення та згодом визначає шлях розвитку художньої літератури не тільки ХІХ, але й ХХ сторіччя.

Останній роман Стендаля Ламєль залишився незавершеним, оскільки 1841 року у письменника стався інсульт, а 1842 він помер.

Поховали його на кладовищі Монмартр у Парижі. На надгробку згідно заповіту викарбувано: Еnriko Beyle, Milanese.