Сапфо відома поетеса часів античності, що створювала поезії у жанрі меліки (пісенної лірики). Сапфо високо цінували митці античної доби, давньогрецький філософ Платон назвав десятою музою, Катулл та Горацій її наслідували. Розповідають, що Солон знаменитий реформатор VI століття, почувши вірші Сапфо, сказав, що не хоче помирати раніше, ніж вивчить їх напам'ять. Сапфо фиалкокудрая, чистая, С улыбкой нежной… Алкей Девять на свете есть Муз, утверждают иные. Неверно: Вот и десятая к ним Лесбоса дочерь, Сапфо! Платон

Жереб мені Випав такий: Серцем палким Любити Ласку весни, Розкіш, красу, Сонця ясне Проміння.

Про життя поетеси відомо досить мало, її біографія напівлегендарна. Відомо, що Сапфо мешкала в Мітиленах на острові Лесбос. За переказом, вона народилася в родині аристократа- торгівця Скаладроніма та його дружини Клеїс десь між 630 та 620 роками до н. е.

Приблизно в сімнадцятилітньому віці через політичні заворушення на Лесбосі Сапфо разом зі своїми братами мусила на певний час виїхати до Сицилії. Лише в 595 році, коли їй було вже більше тридцяти, вона змогла повернутися на батьківщину.

Вважається, що Сапфо відрізняв проникливий розум, винахідливість, освіченість і рідкісна краса. Між тим, захоплення її зовнішністю перебільшена. Невисокого зросту, смаглява поетеса дивилася на світ живими блискучими очима – це і була її головна прикраса. Серця своїх прихильників вона підкоряла мистецтвом складати вірші і натхененним декламуванням.

З Кріту ти сюди завітай, богине, В храм святий, де яблунь квітучі віти Стелють тінь, де з вівтарів ніжний лине Ладану подих. Де вода біжить джерелом холодним З-під розлогих яблунь, де вкрили густо Землю всю троянди, а шелест листя Сон навіває. Де весна, прибравши барвистим цвітом Щедро луг зелений, в священній тиші, Ледве трав торкаючись, благодатним Леготом дише. Там вінок надівши з весняних квітів, Ніжний цвіт до нектару кинь і щедро Ним наповнюй келихи, о Кіпрідо, Золотосяйні.

У своєму місті Сапфо була відома не тільки як поетеса, а ще й як громадська діячка. Вона стояла на чолі «дому Муз», де багаті дівчата з різних країв Греції збиралися, аби займатися музикою, поезією й танцями. Подруги та учениці Сапфо обмінювалися поетичними рядками, тематично пов'язаними з ритуалами жіночих культів.

До богів подібний мені здається Той, хто біля тебе, щасливий, сівши, Голосу твого ніжного бриніння Слухає й ловить Твій принадний усміх: від нього в мене Серце перестало б у грудях битись; Тільки образ твій я побачу слова Мовить не можу. І язик одразу німіє, й прудко Пробігає пломінь тонкий по тілу. В вухах чути шум, дивлячись, нічого Очі не бачать. Блідну і тремчу, обливаюсь потом, Мов трава пожовкла, безсило никну, От іще недовго й, здається, має Смерть надлетіти...

Пісні Сапфо зображують світ людських почуттів, світ прекрасного. Переживання героїні мають частіше сумний характер. Тай образ самої Сапфо був нерозривно повязаний з уявленням про нещасливе кохання.

Але найбільшу увагу привертає загадковий епізод з нерозділеним коханням Сапфо до юнака Фаона, через яку вон кинулася у море із Левкадської скелі в Акарнанії. Джерелом цого переказу, найімовірніше, був народна пісня про Адоніса- Фаона (Фаетона ), улюбленця Афродіти, культ якого був І поширеним у південній частині Малої Азії та на прилеглих до неї островах.

В стародавні часи поетичні твори Сапфо становили дев'ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні (епіталами), пісні любовні і елегії. До нас дійшли тільки уривки та дві цілі поезії: гімн до Афродіти, в якому поетеса благає богиню допомогти їй у коханні, і друга поезія, що змальовує в усій реальності силу любовного почуття. Знавці поезії звертають увагу на унікальність характеру поезії Сапфо. ЇЇ прирівнюють до богинь – сила кохання жива і яскрава.

Література: Поезії Сапфо на сайті Ae-lib Сапфо: Збірник статей / Упорядники Олена Галета, Євген Гулевич (Центр гуманітарних дослідженьЛьвівського національного університету ім. Івана Франка). Львів: Літопис, с. («Соло триває… нові голоси», 2: Тарас Лучук, «Catullus versus Sappho: переклад поза контекстом ґендерної лінгвістики»: Лекція-2003 на пошану Соломії Павличко) Сапфо в Антології «Жіноча поезія»