Адміністративно-процесуальне право галузь права, яка об'єднує юридичні норми, що регулюють відносини як між державними органами в процесі їхньої виконавчої і розпорядчої діяльності, так і між ними та громадськими організаціями й громадянами. Регулює суспільні відносини, які виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Адміністративне право регламентує як взаємини державних органів між собою, так і їх відносини з громадянами.

Предмет адміністративно- процесуального права

Відносини адміністративного судочинства повязані із діяльністю спеціалізованого субєкта адміністративного суду під час здійснення ним правосуддя (специфічного виду діяльності) в адміністративних справах (особливого різновиду справ). Отже, можна погодитися із С. В. Ківаловим, О. І. Картузової, А. Ю. Осадчим, що такі відносини «мають спільну для них якість», що й дає підстави для можливості і діяльності їх виділення в окрему групу. Однак лише діяльність самого адміністративного суду потрапляє у сферу регулюючого впливу відповідних норм права, а й всіх інших учасників адміністративного судочинства у звязку з реалізацією зацікавленими особами «свого права на судовий захист у публічно-правових відносинах»

Аналіз відповідних відносин свідчить про їх процесуальний характер, отже мова має йти про певну сукупність суто процесуальних норм, зорієнтованих на врегулювання певного виду суспільних відносин. Наявність с пеціалізованого субєкта розгляду та особливої категорії спірних справ для такого розгляду зумовлюють діяльність їх виокремлення серед всього розмаїття існуючих сукупностей процесуальних відносин. Все зазначене дозволяє стверджувати, що в наявності специфічне коло обєктивно існуючих та стійких за своїм характером суспільних відносин, безпосередньо повязаних із діяльністю особливого субєкта щодо розгляду та вирішення особливих категорій спірних справ, що, у свою чергу, цілком можна розглядати в якості самостійного предмету правового регулювання.

Система адміністративного права складається, таким чином, з двох частин: Загальної і Особливої. Загальна частина поєднує норми, що мають загальний характер і властиві для всієї системи державного управління, для всіх його галузей і сфер. Це - адміністративно-правові норми, які закріплюють :

основні принципи здійснення державного управління; адміністративно-правовий статус суб'єктів адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців, підприємств, установ, організацій і громадян); форми і методи здійснення управлінської діяльності (видання юридичних актів, переконання і примус тощо); відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень; порядок адміністративно- процесуальної діяльності порядок забезпечення законності в державному управлінні. основні принципи здійснення державного управління; адміністративно-правовий статус суб'єктів адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців, підприємств, установ, організацій і громадян); форми і методи здійснення управлінської діяльності (видання юридичних актів, переконання і примус тощо); відповідальність за вчинення адміністративних правопорушень; порядок адміністративно- процесуальної діяльності порядок забезпечення законності в державному управлінні.

Особлива частина поєднує норми, які діють в масштабі галузей і сфер державного управління. Це - адміністративно-правові норми, які визначають організацію управління економічною, соціально- культурною, адміністративно- політичною сферами та окремими галузями суспільного життя держави.

Загальновизнаними є положення про те, що сукупність норм права можна розглядати в якості самостійної галузі права у разі наявності наступних ознак: предмету, методу правового регулювання, відповідного ступеню внутрішньої організації (системи). Щоправда, деякі вченіфахівці у галузі теорії права виокремлюють й інші ознаки, які обєднують у «загальні формальні» та «особливі формальні» ознаки галузі. Саме за умови наявності вищезазначених ознак мова може йти про самостійну галузь права, їх відсутність свідчить про те, що ця сукупність норм права може бути підгалуззю, інститутом права.

Форма адміністративного права це зовнішнє вираження однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій публічної адміністрації, здійснене у рамках режиму законності та компетенції для досягнення адміністративно-правової мети публічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави

Адміністративно-правовий захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб це правозастосовна та правоохоронна владна діяльність публічної адміністрації щодо вирішення індивідуальних справ з метою присікання та відновлення порушень прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, відшкодування збитків потерпілим і притягнення винних до адміністративної відповідальності, або/та створення умов для притягнення їх до іншого виду юридичної відповідальності

Ознакою галузі права також прийнято вважати й відповідний розподіл її внутрішньої організації, тобто систему, яка «досягла такого рівня, який би дозволив відповідній групі норм виступати в якості системи права в цілому, а також здатність взаємодіяти не з окремими групами норм інших галузей, а з галузями в цілому» [5, с ; 12, с. 346]. Стосовно системи відповідної сукупності норм права варто зазначити наступне, ці норми не є хаотично існуючими, а й обєднані логічно у правові інститути, які взаємоповязані між собою; зорієнтовані на врегулювання усталених, обєднаних спільною якістю суспільних відносин; незважаючи на динаміку останніх, вони зберігають цілісність свого обєднання тощо. Це дозволяє стверджувати, що в наявності ознаки самостійної галузі права. Окрім того, для вітчизняної правової науки є характерним умовний поділ будь-якої галузі права на Загальну та Особливу частини (хоча у новітній фаховій, зокрема й в адміністративно-правовій, літературі можна зустріти й інші, в т.ч. достатньо новаторські варіанти). Аналіз змісту відповідної сукупності правових норм також дає можливість нам стверджувати, що в наявності підстави для їх поділу на такі частини й у наявних джерелах також зустрічаються положення, безпосередньо присвячені відповідному питанню. Так, наприклад, С. В. Ківалов, І. О. Картузова, А. Ю. Осадчий пропонують до Загальної частини включати норми, які мають універсальний характер й мають відношення до всіх стадій відповідного судочинства. До Особливої частини відповідно пропонується включати норми, які регулюють безпосередньо організаційні та процесуальні питання в межах окремих стадій [5, с ]. Такої ж позиції дотримується більшість як вітчизняних, так і зарубіжних вченихадміністративістів [7, с ]. Окрім того, можна вести мову й про можливість внутрішнього поділу відповідної сукупності правових норм на підгалузі, інститути.

Все вищезазначене дозволяє стверджувати, що в наявності: «а) повторювані суспільні відносини, які здатні бути обєктом зовнішнього контролю, тобто відповідне коло відносин є своєрідними, широкими, однорідними; б) відповідні відносини зачіпають інтереси значного кола субєктів права, є актуальними в умовах реального часу, що зумовлює соціальну потребу комплексного їх регулювання, а отже в наявності передумови для розвитку (формування) законодавства; в) відповідні відносини цілком логічно «зумовлюють» державний інтерес та підтримку; г) узагальнення та систематизація (в даному випадку у формі кодифікації) відповідних нормативних приписів» [13, с ]. Все це в теорії права прийнято розглядати в якості передумов формування нової галузі права, отже формування адміністративно-процесуального (судового) права. Відповідне формування відбувається шляхом виокремлення (а не перетворення) з адміністративного права (виокремлення з вже існуючої галузі права). Наявність у відповідного нормативного утворення ознак, притаманних саме галузі права, дозволяє зробити висновок про те, що відносини, що виникають під час розгляду і вирішення адміністративними судами адміністративних прав, не є складовою сучасного адміністративного права, а є самостійним предметом нової галузі національного права адміністративно-процесуального (у вітчизняній адміністративноправовій науці його ще називають судовим адміністративним) права.