Козак – це вільна, озброєна людина Запорожці – це козаки, які жили за Дніпровими порогами, на Запорозькій Січі

Козак вільний лицар, шляхетний оборонець рідної землі, одвічний вартовий свободи і незалежності українського народу.

Спочатку козаки були вільними хліборобами. Періодично вони відривалися від своїх основних занять і займалися відхідництвом (рибальством, полюванням у степу) і набігами на татарські улуси. Ще за часів Київської Русі літописи згадують про існування на кордоні руських земель і кочового Степу бродників і берладників вільних людей, котрі не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів наполовців і візантійські володінняКиївської Русілітописибродниківберладниківполовціввізантійські

Наприкінці XV у першій половині XVI століття на українсько-татарському прикордонні знаходилися й українські бояри-лицарі, які очолювали загони, що боролися з татарськими наїздами.XVI століттябоярилицарі

У тюркському світі слово козак здавна означало легкоозброєного вояка. У словнику половецької мови початку XIV століття, що вийшов в Італії, слово «козак» вживається щодо воїна передової варти. Козацтво, яке швидко перетворилося на значну військову силу, уже до початку XVII століття стало найважливішим чинником захисту України від татаро- турецької і польсько- католицької загрози.Українитатаропольсько католицької

Організація козацтва Важливу роль в організації козацтва, його консолідації та перетворенні на організовану військову силу відігравали старости порубіжних міст, таких як Канів, Черкаси, Хмельник, Бар, Брацлав та інші. На старост цих міст, власне, й покладалися обов'язки щодо захисту південних кордонів держави.

Дашкевич 1513 року організував за допомогою козаків оборону Черкас від татарського нападу, очолюваного кримським ханом Саадат-Гіреєм. Через два роки у литовському сеймі він подав проект захисту кордонів Великого князівства Литовського від татарських вторгнень, у якому зазначав необхідність будівництва на одному з малодоступних дніпровських островів фортеці, гарнізон якої складався б з 2 тисяч козаків, які мали на човнах патрулювати Дніпро, перешкоджаючи татарам переправлятися через нього.

Українські козаки ще в XVI столітті подарували Європі вміння копати окопи ("шанці") і воювати в них. Крім того, козаки використовували при обороні окопів прототип пізніших загороджень із колючого дроту: вони обкладали їх "драчами", себто гіллям колючих кущів, і, ховаючись за ними, спокійно відстрілювались від ворога.

Ще раніше запорозькі козаки винайшли внутрішній дашок на шапці, котрий при потребі вивертався назовні і захищав очі розвідника від дощу, снігу та яскравого сонця. Щоб переправитися вбрід через стрімкі гірські ріки з сильною течією, вони переходили річки групами, тримаючись за руки. Так козаки умудрялися переходити гірські ріки навіть вночі. Вважається, що козацький танець "повзунець" (наприсядки) є витвором пластунів. Адже в козаків існувала ще інша назва пластунів повзуни.

У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом.

Юнаки змагалися в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися. Виганяючи ворога з рідного краю, козаки брали чимало хлопців із собою на Січ і віддавали в науку до куренів.