Т.Л.І.

Народження: 5 грудня 1931 c. Шилівка, Зіньківського району, Українська Соціалістична Радянська Республіка Смерть: 6 березня 1980 Київ, Українська РСР Поховання: Байкове кладовище Національність: українець Громадянство: СРСР Мова творів: українська мова Рід діяльності: прозаїк Напрямок: соцреалізм Жанр: повість, оповідання Magnum opus: «Вогник далеко в степу», «Климко» Т.Л.І.

Народився в родині селян Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни, які працювали в колгоспі батько плотникував, косив, пиляв, і, що цікаво, то вже в свої немолоді роки не полишав надії вступити в виш і почати вчителювати, а мати працювала на різних роботах полола, в'язала, поливала і подавала снопи в барабан року його батька з політичних мотивів заарештували й пустили по сибірських етапах органи НКВС (у 1957 році Михайла Васильовича був реабілітований посмертно). Т.Л.І.

Після того, як батька забрали у в'язницю, письменника до себе на Донбас взяв батьків брат Филимон Васильович Тютюнник, що мешкав у смт Щотове Луганської області. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з хутора Троянівка, вчили й виховували малого Григора. Як згадував сам письменник: «Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам'ятав «Як упав же він з коня», «На майдані». Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз «Котигорошко», прекрасна казка. Перечитував оце недавно диво, та й годі… » Т.Л.І.

Важкі умови дитинства стали основою багатьох тем та сюжетів майбутніх творів. На формування світосприймання вплинули рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо. У 1938 р. дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) винятково російською мовою. Т.Л.І.

У 1946 році після закінчення п'ятого класу пішов в Зіньківське ремісниче училище 7, де одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши його, працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів легенями, повернувся до Шилівки. Не відпрацював належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у Донбас, будував Миронгрес, слюсарював, працював в колгоспі, на відбудові шахт у Донбасі. Пізніше в своїх спогадах Григір згадував: «Після закінчення п'ятого класу пішов я в Зіньківське РУ 7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у 1947-му: я носив «з города» щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець. Восени нам, ремісникам, вручили атестати слюсарів п'ятого розряду і одвезли машинами до Охтирки. А звідси поїздом до Харкова, на завод ім. Малишева. Там нам дали гуртожиток (одна кімната загін на 68 душ) і розподілили по цехах. » Т.Л.І.

У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. У 1957–1962 pp. майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Після служби вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат письменник Григорій Тютюнник. Т.Л.І.

Одружився у 1958 р. Людмилою Василівною, яка була родом із с. Верхня Мануйлівка Козельщинського району Полтавської області. Тут Г. Тютюнник бував набагато частіше ніж удома. Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский» надрукував її в журналі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника переклав свої «Сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею. «Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої «Сумерки» на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті. » Г р и гі р Т ю т ю н н и к і з с і м 'є ю Т.Л.І.

Після закінчення Харківського університету (1962) Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі у містечку Артемівську. В 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера». Зацікавившись кінематографом, Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько- видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості. Т.Л.І.

1966 p. вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Григора Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді. Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Гр. Тютюнника як найкращі у своїх публікаціях 1967 р. У 1968 р. «Літературна газета» оголосила всесоюзний конкурс на найкраще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань. Т.Л.І.

У 1970-ті роки з'являються у пресі республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 р. ( 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978). Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін. Т.Л.І.

На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника. За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки 1980 p. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного». Т.Л.І.

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник вкоротив собі віку. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві (ділянка 33) р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Шевченка. Надгробок Г. М. Тютюнника на Байковому кладовищі в Києві Меморіальна дошка на будинку на Андріївському узвозі, де в роках мешкав письменник Т.Л.І.