Іван Багряний Т.Л.І.

При народженні :Іван Павлович Лозов'яга Псевдоніми, криптоніми :Полярний, Багряний, Дон Кочерга Народження : 19 вересня (2 жовтня) 1906 Охтирка, нині Україна Смерть :25 серпня 1963 (56 років) Новий Ульм, Баварія, Німеччина Федеративна Республіка Німеччина Національність :українець Громадянство :СРСР Мова творів :українська Рід діяльності :прозаїк, поет, драматург, публіцист, журналіст Роки активності:від 1925 Напрямок :реалізм Жанр :роман Magnum opus:«Тигролови» «Сад Гетсиманський» Т.Л.І.

Народився в сім'ї муляра Павла Петровича Лозов'яги. Мати Євдокія Іванівна Кривуша походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки. У сім'ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дві дочки Неоніла та Єлизавета. У шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу року вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю року почався період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він був то замполітом цукроварні, то окружним політінспектором в Охтирській міліції, то вчителем малювання в колонії для безпритульних і сиріт року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані. Герб села Куземин Т.Л.І.

1925 року Іван працював у Кам'янці- Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші. Того ж 1925 року під псевдонімом І. Полярний власними силами видав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань». В оповіданнях описані враження від побаченого й пережитого автором під час поїздки по Україні. Це переважно безрадісні реалістичні картини життя тогочасного суспільства. Охтирка Т.Л.І.

1926 року вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити не вдалося. Навчаючись в КХІ, вийшов зі спілки «Плуг», вступив до опозиційного літературного об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зблизився з самовимогливими митцями слова: Валер'яном Підмогильним, Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (колишній КХІ) Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими, яких пізніше було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та всіляко переслідувано. Саме тоді Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний шлях» та інших. Т.Л.І.

У 1920-х роках видав низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія», «Вандея», «Газават», п'єсу «Бузок» про графоманів. У 1929 році на власний кошт видав віршовану поему «Ave Maria», яка майже миттєво була заборонена цензурою й вилучена з книготоргівлі року побачив світ історичний роман у віршах «Скелька». У ньому розповідається про повстання в селі Скелька у ХVIII ст. проти свавілля московських ченців монастиря, що знаходився поряд. Селяни спалили монастир, протестуючи проти національного гноблення. Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…» Т.Л.І.

16 квітня 1932 його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою літературних творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг». Пробув 11 місяців у камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в роках досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину. Утеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) тепер уже в таборі БАМТАБу. Зелений Клин Т.Л.І.

Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає: 16 червня 1938 року його повторно було арештовано, сидів у Харківській в'язниці УДБ-НКВС на Холодній горі. Йому пред'явили нове звинувачення участь чи навіть керівництво у націоналістичній контрреволюційній організації. Хоч тривали довгі дні знущань та допитів, Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. 1 квітня 1940 року було прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'ягіна слідством не добуто». Хворий, знесилений, Іван Багряний повернувся в Охтирку. Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину письменник відобразив у романі «Сад Гетсиманський». Т.Л.І.

Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів. Попри таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературної праці року він написав один із своїх найталановитіших творів роман «Звіролови» (згодом відомий як «Тигролови»). У січні 1944 написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле» Т.Л.І.

У березні 1945 Багряний перебував у Карпатах у селі Даба разом з рештою місії ЗП УГВР. У квітні 1945, коли радянські війська почали наближатися до місця перебування групи українців, частина членів місії ЗП УГВР, що не мандрувала з родинами, виїхала до столиці Незалежної Хорватської Держави Загреба. Дещо пізніше до групи приєднався й Іван Багряний. У столиці Хорватії делегація ЗП УГВР провела весь квітень і ця країна відбилася й на творчості Івана Багряного. Саме у цей період він писав роман «Люба» про партизанську боротьбу ОУН/УПА, в якій сам нещодавно брав участь. У тексті уривка, що зберігся, часто трапляються хорватські топоніми і явища: м. Вараждін, р. Драва, усташі, четники генерала Драголюба Михайловича, які воювали проти усташів. А назву твору письменник дав на честь Люби Комар, радистки місії ЗП УГВР, учасниці «Процесу 59» в 1941 році. Рукопис роману письменник власноруч знищив, бо «розсердився на героїв цього роману, діячів партизанського резистансу, колишніх моїх друзів, а пізніше замотеличених героїв «таборових держав», моїх запеклих ворогів» Люба Комар Т.Л.І.

1945 року Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить у «Листах до приятелів» Юрій Лавріненко, «в еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими розенбергівськими штабами, в яких псувалися та компромітувалися і дуже пристойні люди. Багряний пішов на Захід і в еміграцію через оунівське підпілля. Іван Багряний написав брошуру програмний для нього памфлет Чому я не хочу вертатись до СРСР?, де виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років до самої смерті редагував газету Українські вісті. Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Т.Л.І.

«Я не тільки не є злочинцем супроти своєї Вітчизни, а, навпаки, я витерпів за неї третину свого життя по радянських тюрмах і концтаборах ще до війни... Вона мені сниться щоночі і все ж я не хочу вертатись до неї. Чому? Бо там більшовизм». «Замучили вони мого діда за те, що він був заможний український селянин... й був проти «комуни»...Пізніше тими самим шляхами пішов і я, і вся моя родина...» «Український народ в цій страшній трагедії був доведений до людожерства... Наші матері і сестри є з одного найшляхетнішого слов'янського племені, з України, і вони такі ж шляхетні й предобрі, як матері й дівчата Італії або Франції, або Англії. Але... до того ступеня трагізму вони були доведені більшовизмом...» «Крім високої інтелігенції з іменами, в ці два роки було вимордувано безліч інтелігенції безіменної...» «Я не хочу вертатися під більшовизм тому, що я сидів у тюрмах із священиками різних церковних напрямів і бачив, як їх бито і мордовано. За наказом Сталіна їх винищено в СРСР, а церкви поруйновано, і цілих 25 років вибивано з людських душ найменші ознаки християнської релігії. У брутальний, підлий спосіб.» Т.Л.І.

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у місті Новий Ульм (Німеччина) на цвинтарі, при вулиці Ройттір (Neu- Ulmer Friedhof, an der Reuttier Str.). Могила Івана Багряного перша могила ліворуч від входу на цвинтар, що навпроти вул. Фіннінгер (Finninger Str.). Автор надгробного пам'ятника скульптор Лео Мол. Пам'ятника на могилі освячено 3 жовтня 1965.

Перша дружина Антоніна Зосімова, діти: Борис і Наталя. На еміграції одружився з Галиною Тригуб (родом із Тернопільщини). Їхні діти: Нестор і Роксолана Нестор Багряний Т.Л.І.

Етапи творчого шляху: початок літературного шляху до першого арешту; період ув'язнень і концтаборів; період Другої світової війни й окупації України; повоєнна доба і еміграція. Теми творчості: Викриття системи більшовицького терору. Показ жорстоких і підступних методів роботи каральних органів. Розвінчання більшовицької системи господарювання і знущання з людей. Розповідь про страждання українського народу у більшовицькому «раю». Безкомпромісне і аргументоване викриття російського великодержавного шовінізму. Звернення до історії і боротьба проти Росії. Змалювання долі української людини у вирі Другої світової війни. Віра в перемогу добра над злом. Т.Л.І.