«Загальна декларація прав людини» була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона мала рекомендаційний характер, містила 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інституції міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів.

Генеральна Асамблея ООН проголошує Декларацію як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед держав-членів ООН.

Декларація містить 30 статей, які відображають права людини на життя, на свободу і особисту недоторканність, на свободу переконань і на вільне їх виявлення, на свободу мирних зборів і асоціацій, на освіту, на захист від рабства та тортур, захист від втручання у особисте і сімейне життя.

У 1924 році була прийнята Женевська декларація прав дитини. Сучасне законодавство в галузі прав людини і прав дітей почало активно формуватися після закінчення Другої світової війни. Щоб сконцентрувати увагу на вирішенні проблем, що стосуються дітей, одним з перших актів Генеральної Асамблеї ООН у 1946 році було створено Дитячий фонд ООН. У 1948 році прийнята Загальна декларація прав людини. У 1959 році - Декларація ООН з прав дитини. Відзначаючи двадцяту річницю прийняття Декларації прав дитини, ООН проголосила 1979 рік Міжнародним роком дитини. Відомий польський юрист, професор А. Лопатка висунув ідею розробки конвенції ООН про права дитини та зобов'язати всіх членів ООН ратифікувати її.

20 листопада 1989 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини. Невдовзі після цього було створено Комітет з прав дитини. У Конвенції 54 статті, в яких міститься повний перелік прав дитини як людини. У документі виділяють права дітей, що живуть у нормальних умовах, але в ньому містяться й статті про особливі групи дітей: інвалідів, сиріт, дітей, що залишились без піклування батьків, перебувають у зонах збройних конфліктів, біженців, підлітків, які вчинили злочин.

У ст констатується найважливіший соціально-правовий принцип: інтереси дитини завжди повинні переважати над інтересами батьків, місцевої громади, церкви і держави. У Конвенції викладаються особисті, соціальні, культурні, політичні та економічні права. 1. Особисті права (ст. 6, 7, 8): на життя, виживання і розвиток, на невідкладну реєстрацію після народження, на ім'я з народження, на отримання національності, право знати батьків і виховуватися ними. 2. Політичні права (ст. 12, 13, 14, 15): висловлювати свої думки з питань, які стосуються дитини (якщо вона вже в змозі сформувати ці думки, право не бути об'єктом втручання в її особисте й сімейне життя, на свободу мирних зібрань, на свободу думки, совісті і релігії, на свободу від жорстокості, нелюдського поводження чи покарання, право не бути засудженим на смерть або обмеженим у свободі жити, на дотримання вікової межі, до якого дитина не повинна нести кримінальну відповідальність. 3. Соціальні права: на можливість отримання найвищого рівня охорони здоров'я (ст. 24, 25); на соціальну безпеку, включаючи соціальне страхування (ст. 26); на адекватний рівень життя, який насамперед забезпечують батьки (ст. 27). Передбачені також соціальні права дитини-інваліда. Пристосування умов навколишнього середовища до потреб і можливостей інваліда. 4. Культурні права дитини: на отримання інформації з різноманітних національних і міжнародних джерел (ст. 17); на освіту, починаючи з освіти у початковій школі з умовою обов'язковості і безоплатності (ст. 28, 29); на відпочинок, дозвілля, ігри та розваги (ст. 31).

У Конвенції не згадуються економічні права дітей, ймовірно тому, що вони не зобов'язані працювати або брати участь у будь-якій прибутковій діяльності. Проте в ній вказано право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання роботи, яка може являти небезпеку для здоров'я, бути перешкодою для отримання освіти (ст. 32)

Особливість змісту Конвенції полягає в наступному: - забезпечує загальну етичну та юридичну базу для розробки програми робіт щодо дітей усього світу; - забезпечує реалізацію прав людини і вперше здійснює контроль над становищем дітей за допомогою офіційного зобов'язання; - вказує на те, що права дітей є правами людини; - служить еталоном для багатьох організацій, що працюють для дітей і з дітьми, в тому числі для неурядових організацій та організацій, що входять в систему ООН; - підтверджує, що всі права важливі і необхідні для повноцінного розвитку дитини і важливо займатися благополуччям кожної дитини; - сприяє міжнародній системі солідарності, призначеної для здійснення прав дітей. Підтримує роль сім'ї в житті дитини

Мета Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма інвалідами прав людини й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства.

Конвенція визначає, що до інвалідів належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які під час взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати повній та ефективній участі цих осіб у житті суспільства нарівні з іншими.

Принципами, які проголошує Конвенція, є: повага до притаманного людині достоїнства, її особистої самостійності, зокрема, недискримінація, рівність можливостей, рівність чоловіків і жінок, повне й ефективне залучення та включення до суспільства, повага до таких здібностей дітей-інвалідів, які розвиваються, і повага до права дітей-інвалідів зберігати свою індивідуальність.

Конвенція містить близько 30 статей, які визначають захист особистих, соціальних, культурних прав людей з обмеженими можливостями, наприклад, свободу та особисту недоторканність, захист від експлуатації та насилля, свободу пересування та громадянство, самостійний спосіб життя й залучення до місцевої спільноти, індивідуальну мобільність, свободу висловлення думки та переконань, отримання освіти, право на здоров'я та реабілітацію, працю та зайнятість, участь у політичному, культурному, суспільному житті тощо.

Статті, які містять умови, що створюються державами для забезпечення прав осіб з інвалідністю: просвітно-виховна робота з населенням, доступність, достатній життєвий рівень та соціальний захист, доступ до інформації тощо. Конвенцією передбачено певні заходи щодо контролю стану дотримання прав інвалідів, зокрема, моніторинг виконання Конвенції в різних країнах, впровадження доповідей держав-учасниць та розгляд їх Комітетом з прав інвалідів.

Підготував студент 27 групи Нечитайло Ярослав