Міні-проект на тему: Парові машини Виконав учень 10 класу Сатаулов Владислав

Визначення Парова́ маши́на тепловий поршневий двигун зовнішнього згоряння, в якому потенціальна енергія водяної пари, котра надходить під тиском з парового котла, перетворюється в механічну роботу при зворотно-поступальному русі поршня, який через механічні ланки надає обертального руху вихідному валу. У ширшому розумінні, парова машина всякий тепловий двигун, який перетворює енергію пари в механічну роботу.тепловийдвигун зовнішнього згорянняпотенціальна енергіяпаритискомпарового котламеханічну роботупоршняланкиобертального рухувалумеханічну роботу

Історія винекнення Парова машина була винайдена в XVIII ст., коли основний недолік гідросилових установок залежність від місця розташування джерел гідравлічної енергії, що був несуттєвим при будівництві зернових млинів, почав сильно перешкоджати розвитку металургійних підприємств, головним чином через неможливість застосувати водяні колеса для відкачування води з копалень, віддалених від джерел водної енергії. Можливість перевезення палива зробила тепловий двигун незалежним від місця розташування джерела енергії і дозволила вирішувати задачу водовідливу у копальнях, в результатічого паросилові насосні установки першими з'явилися саме там.XVIII ст.млинівкопалень

Парова машина Томаса Севері Перша спроба поставити пару на службу людині була зроблена в Англії в 1698 році: машина Т. Севері призначалася для осушення шахт і перекачування води. Сам винахідник назвав її «вогневою машиною» (fire engine) і «другом шахтарів» (miner's friend)[1][2] Для одержання пари, що приводили машину в дію, був потрібний вогонь. Але винахід Т. Севері ще не був двигуном у повному розумінні цього слова, оскільки крім декількох клапанів, що відкривалися і закривалися вручну, у ньому не було інших механізмів.Т. Севері[1][2]механізмів

Парова машина Дені Папена У 1674 році Д. Папен побудував пороховий двигун, принцип дії якого ґрунтувався на запаленні в циліндрі пороху і переміщенні поршня усередині циліндра під впливом порохових газів. Коли надлишок газів виходив з циліндра через спеціальний клапан, а газ, що залишився, охолоджувався, у циліндрі створювався частковий вакуум, і поршень повертався у вихідне положення під дією атмосферного тиску. Машина була не дуже вдалою, але вона навела Д. Папена на думку замінити порох водою. І у 1698 році він побудував парову машину (як і англієць Т. Севері). Вода нагрівалася усередині вертикального циліндра з поршнем усередині, і пара, що утворилася, штовхала поршень нагору. Коли пара прохолоджувалася і конденсувалася, поршень опускався вниз під дією атмосферного тиску. Таким чином, за допомогою системи блоків парова машина Д. Папена могла приводити в рух різні механізми, наприклад насоси.

Парова машина Томаса Ньюкомена У 1705 році коваль за професією Томас Ньюкомен спільно з лудильником Дж. Коулі побудував паровий двигун для водяного насоса, досліди по вдосконаленню якого продовжувалися близько десяти років, поки він не почав справно працювати.Мабуть, Ньюкомен використовував раніше отримані експериментальні дані Папена, який вивчав тиск водяної пари на поршень в циліндрі і спочатку нагрівання та охолодження пара для повернення поршня в початковий стан виробляв вручну. Однак на свій винахід Ньюкомен не зміг отримати патент, так як паровий водопідйомник був запатентований ще в 1698 році Т. Севери,, оскільки патент Севери отримав за актом Парламенту право дії до 1733 року. Пристроєм Ньюкомена був поршневий паровий двигун з водопідіймальні насосом, і, очевидно, не дуже ефективний, так як тепло пара кожен раз втрачалося під час охолодження контейнера, і досить небезпечний в експлуатації: внаслідок високого тиску пара двигуни іноді вибухали. Так як цей пристрій можна було використовувати як для обертання коліс водяного млина, так і для відкачування води з шахт, винахідник назвав його «одним рудокопа».

Дякую за увагу !