Культура епохи Відродження

Середні віки Бог – центр Всесвіту Світ не пізнаний і жахливий Справжнє життя на небі Релігійний характер культури Складність форм у мистецтві Відродження Людина – центр Всесвіту Світ гармонійний і прекрасний Справжнє життя на землі Світський характер культури У мистецтві простота і гармонійність стилю

Це був найбільш прогресивний переворот з усіх пережитих до того людством, епоха, якій потрібні були титани і яка народила титанів за силою думки, пристрасті і характеру. Ф.Енгельс

Відродження, або Ренесанс, одна з найбільш знаменних епох в історії людської цивілізації. Термін "Кепіззапсе" (Відродження) був уведений Джорджо Вазарі ( ) видатним італійським живописцем, архітек­тором та істориком мистецтва XVI ст.

Мистецтво відродження мало кілька етапів: -Передренесанс (ΧΙΙ-ΧΙΙΙст.); -Раннє Відродження (ΧΙV - ΧV ст.); -Високе Відродження(90-ті роки ΧV ст. – перша третина ΧVΙст.); -Пізнє Відродження (друга половина ΧVΙст.).

Відродження виникло, по-перше, на грунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього серед­ньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIVXV ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У культурs посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.

Другим чинником, який відіграв величезну роль у становленні і розвитку культури Відродження, була античність. Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли відродити античну спадщину і надати їй великого практич­ного значення.

ВІДРОДЖЕННЯ ЖивописЛітература РелігіяФілософія Наука

Микола Коперник – основоположник геліоцентричної системи світу. Джордано Бруно – астроном, який віддав життя за свої переконання. Галілео Галілей- італійський вчений підтвердив припущення, Джордано Бруно.

Наука Ф. Магеллан здійснив першу кругосвітню подорож. Вона тривала 1031 день. Морський шлях у Індію відкрив португальський мореплавець Васко да Гама Христофор Колумб- дослідний, котрий перший побував в Америці.

Один із титанів епохи Відродженння - Леонардо да Вінчі, чия творчість знаменувала новий переворот у культурі. Живопис

Найвідомішою скульптурою Ренесансу вважають Мойсея Мікеланджело -італійський скульптор, художник, архітектор, поет і інженер. Ще за життя Мікеланджело його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва Відродження.

"Сикстинська мадонна" Рафаеля ( ) полонить уяву, вражаючи одухотвореністю образів матері і дитини. Велич задуму цієї картини (заради спасіння людства мати віддає найдорожче, своє дитя) поєднана з витонченою майстерністю художника у зображенні обличчя й погляду дитини, в якому, як відзначає Н. Дмитрієва, проглядає щось недитяче, прозорливе і глибоке, а в образі матері дитяча чистота і віра.

Значними досягненнями характеризується художня культура епохи Відродження. Саме в цей період у скарбниці світової літератури з'явилися твори таких митців слова, як Дайте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо, Франсуа Рабле, Мігеля де Сервантеса, Карпіо Лопе де Веги, Вільяма Шекспіра та ін.

Своїм культурним відродженням Європа, можливо, в першу чергу, зобов'язана великому італійцеві, Франческо Петрарці. Це був перший видатний гуманіст, поет, котрому вдалось побачити цілісність течії думок, що передували Відродженню, і об'єднати їх у поетичному синтезі, котрий став програмою наступних європейських поколінь. Петрарка - засновник нової сучасної поезії, людина, яка наважилася в мороці середньовіччя запалити полум'я не так божественного, як земного, людського почуття. Своїм культурним відродженням Європа, можливо, в першу чергу, зобов'язана великому італійцеві, Франческо Петрарці. Це був перший видатний гуманіст, поет, котрому вдалось побачити цілісність течії думок, що передували Відродженню, і об'єднати їх у поетичному синтезі, котрий став програмою наступних європейських поколінь. Петрарка - засновник нової сучасної поезії, людина, яка наважилася в мороці середньовіччя запалити полум'я не так божественного, як земного, людського почуття.

Народився поет у місті Ареццо в родині нотаріуса, який у 1302 році був разом з Данте вигнаний із Флоренції за приналежність до партії білих гвельфів. У 1312 році родина переїхала до міста Авіньон, де в той час знаходилася резиденція папи. З п'яти років Петрарка уже займався граматикою, риторикою та логікою. На вимогу батька Франческо вивчає право спершу в Монпельє,, але відчуває до цього нехіть, віддаючи перевагу юридичним наукам, заняттям зі стародавньої літератури, серйозно захоплюється поетами-класиками. Батько не схвалював захоплення сина й якось навіть кинув у вогонь твори класичних авторів. У 1318 році помирає мати Франческо. У 1320 році батько відсилає Петрарку до Болоньї, відомого центру вивчення римського права. Юнакові сподобались життєрадісність і пишнота Болоньї. Численні знайомі вже читали вірші поета, але батько не вбачав у цьому майбутньої слави сина. А Франческо продовжував таємно писати.У юнацькі роки відбувається становлення особистості Петрарки: любов до волі, до природи, спокою, потяг до знань, активна життєва позиція. Він усією душею ненавидить феодальні міжусобиці, братовбивчі війни, тиранію правителів. У цей же час у юнака виник потяг до моральної філософії. Смерть батька (1326) відразу все змінила.

Ставши невдовзі ліричним поетом, Петрарка не втратив інтересу до класичної стародавності. Напаки, цей інтерес усе зростав, поки не перетворився на справжню пристрасть. Він перший з дивовижною ясністю побачив, що в ній було справді найголовнішим: жвавий інтерес до людини і навколишнього світу; у його руках класична стародавність стала бойовим прапором ренесансного гуманізму.

В середні століття усі шляхи і вели до Бога, то в Петрарки вони ведуть до людини. При цьому людина для поета - це насамперед він сам. І він аналізує,і оцінює свої вчинки й внутрішні спонукання. Петрарка насмілився зазирнути в себе і сповнився гордістю за людину. У самому собі знайшов невичерпні багатства людського розуму й духу. З ним, сином скромного нотаріуса, розмовляли як із рівнею знатні вельможі, вінценосці та князі церкви. Його слава була славою Італії. Але середньовіччя чинило завзятий опір :в образах скульптури, живопису й архітектури, наполегливо нагадувало про себе з церковних та університетських кафедр, часом воно голосно озивалося в ньому самому. Тоді видатному гуманістові починало здаватися, що він іде гріховним і небезпечним шляхом. У ньому оживав середньовічний аскет, який відсторонено споглядав земні спокуси.

Вагому роль у долі Петрарки мало знайомство з родиною Колонна. Після смерті батька він залишився без грошей. Рішення прийняти духовний сан зробило Петрарку капеланом домашньої церкви авіньйонського кардинала Джованні Колонна. У Петрарки з'явилась можливість зайнятися творчістю. "Авіньонський період" ( ) був плідним для поета. Саме в цей час він починає посилено вивчати античних класиків; готує наукове видання відомих "Декад" Тіта Лівія, а в Льєжі у монастирській бібліотеці він знаходить дві промови Цицерона "На захист поета Архія". А в кінці 1336 року за запрошенням родини Колонна він уперше опинився у Римі, який покохав усім серцем. Петрарка з радістю прийняв у 1341 році почесне звання римського громадянина, але вважав своєю Батьківщиною всю Італію.

Далі поет проживав у Воклюзі, там у поета народився нешлюбний син Джованні, який помер ще замолоду,,і дочка Франческа, завдяки якій збереглось багато чернеток та особистих речей поета. Результатом усіх творчих зусиль було коронування Петрарки на Капітолії 8 квітня 1341 року. Це був особистий тріумф поета та спроба поставити поезію на той рівень, який вона займала у стародавньому Римі. Йому був вручений диплом, він отримав звання магістра, професора поетичних мистецтв та історії. У наступні роки поет писав,але доситть часо міняв місце прожиття.

Книга пісень

Справжньої слави Петрарка зазнав, як автор ліричних віршів, присвячених золотоволосій Лаурі, (6 квітня 1327 року в церкві св. Клари поет зустрів своє кохання - молоду, дуже привабливу жінку, яка увійшла в світову літературу під ім'ям Лаури. Лаура померла під час епідемії чуми в 1348 році). Про цю збірку сам автор писав, як про поетичні "дрібниці", немов вибачався, що написана вона не класичною латинською, а повсякденною італійською мовою. Проте насправді Петрарка неабияк дорожив цим натхненним витвором, зберігав і ретельно обробляв його.

Лаура де Нов (Новес), а за чоловіком – Лаура де Сад Авіньйон, церква Святої Клари, 6 квітня 1327 р.

Естетичний центр композиції збірки - образ Лаури і художній час. Любов Петрарки до мадонни Лаури - реальне земне почуття, як сама вона - конкретна жінка, чиєю взаємності поет жадає, хоча дистанція між ним і мадонною Лаурою завжди має зберігатися. В образі Лаури присутня певна алегоричність, недарма її ім'я нагадує про «лаври», тобто про таку бажану поетом Славу. Її ім'я співзвучне і з італійським словом «лаура», тобто повітря, яке нагадує про щось неземне. І при всьому цьому Лаура конкретна, поет точно називає дату їх першої зустрічі: він вперше побачив її 6 квітня 1327 р. в Авіньйоні, в церкві Святої Клари, а померла вона у 1348 р. Так виникла "Книга пісень", що складається з 317 сонетів, 29 канцон, а також секстин, балад і мадригалів. Ця книга також є сповіддю Петрарки, тільки цього разу - сповіддю ліричною.

Портрет її не має виразних обрисів, є лише очі, яким надається цілком виняткове значення, вони нерідко стають символом самої Лаури. «Ви не побачите моєї зради, - ви, очі, які дали мені любов», - ці рядки Петрарка недарма цитує Фабріціо в «Пармском монастирі» Стендаля: в них не тільки ідея вірності коханій жінці, а й ставлення до краси як вищої мудрості, здатної навчити найбільш прекрасному на землі почуттю.

Традиції Петрарки розвивали поети французької «Плеяди», включно до самого П.Ронсара; можна помітити сліди впливу і в окремих сонетах В.Шекспіра. У творах Петрарки повністю відсутній середньовічний аскетизм, а внутрішній конфлікт почуттів не переростає в конфлікт із дійсністю, бо поет оцінює і життя, і власні відчуття з точки зору земної людини. «Книга пісень» перша в історії європейської поезії збірка, де обумовлено внутрішню єдність ліричних творів. Кожний сонет можна розглядати і як окремий твір, і як частину однієї великої цілісності, сповненої нового розуміння кохання, природи і суспільства, характерного для нової людини Відродження.

По суті, "Книга пісень" - це насамперед картина різних щиросердих станів Петрарки. Протягом десятиліть він оспівував жінку, яка не сказала йому жодного ласкавого слова. У дзеркалі любові увесь час відбивався його складний внутрішній світ. У поезіях Лаура сприймається як справді жива: у неї легка хода, ніжний голос, золоте волосся. Новаторство Петрарки полягає в тому, що він не лише створює образ коханої, а й розкриває внутрішній світ свого героя, який любить і страждає. Так Петрарка стає творцем нової, психологічної лірики, що стала дорогоцінним внеском у скарбницю світової поезії.

У Росії Петрарка був добре відомий вже в XIX столітті. Італійського поета високо цінував Пушкін, який назвав Петрарку з-поміж найвидатніших європейських ліриків у своєму сонеті про сонети. "З нею знайдуть вуста мої мову Петрарки і любові",- писав він у першому розділі "Євгенія Онєгіна", а віршований уривок з Петрарки постав епіграфом до VI глави цього роману.

Цитати… Яка користь у тому, що ти багато чого знав, раз ти не вмів застосовувати твої знання до твоїх потреб? У книгах укладено особливу чарівність; книги викликають в нас насолоду: вони розмовляють з нами, дають нам добру пораду, вони стають живими друзями для нас. У книгах укладено особливу чарівність; книги викликають в нас насолоду: вони розмовляють з нами, дають нам добру пораду, вони стають живими друзями для нас. 3а своє життя я переконався, що все більше і всього непомітніше віднімають час розмови з друзями; друзі великі грабіжники часу... 3а своє життя я переконався, що все більше і всього непомітніше віднімають час розмови з друзями; друзі великі грабіжники часу... Надія і бажання взаємно підбурюють один одного, так що коли одне холоне, то і інше холоне, і коли одне розгорається, то закипає інше. Надія і бажання взаємно підбурюють один одного, так що коли одне холоне, то і інше холоне, і коли одне розгорається, то закипає інше.

Сторіччя відокремлюють нас від Італії XIV століття. Але через безодню років вдячне людство шанобливо пронесе ім'я Петрарки як одного з засновників гуманізму, поета, який оспівав не так божественне, як радість людського буття, земну любов до прекрасної жінки, його прості й тому такі високі думки і почуття. Сторіччя відокремлюють нас від Італії XIV століття. Але через безодню років вдячне людство шанобливо пронесе ім'я Петрарки як одного з засновників гуманізму, поета, який оспівав не так божественне, як радість людського буття, земну любов до прекрасної жінки, його прості й тому такі високі думки і почуття.

У цілому слід зробити висновок, що культура епохи Відродження засвідчила високий злет людської думки у всіх сферах діяльності: науці, мистецтві, літературі, музиці, сфері виховання, освіти. Сформувалися нові суспільні відноси­ни, головним об'єктом яких виступає людина як осо­бистість з усіма 'й сильними і слабкими сторонами. Це була розвинута культура перехідного періоду між епохою серед­ньовіччя й епохою Нового часу.

Кінець…