Українські Січові стрільці «Хто не знає мети - той не може знайти дороги» - клич УСС

Украї́нські січові́ стрільці́ (УСС, усу́си) єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи.

Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р. збори проголосили створення українського військового товариства «Січові стрільці».

Головним отаманом «Січових стрільців» було обрано доктора Володимира Старосольського, його заступником осавулом Дмитра Катамая.

У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі, Сокалі, Яворові, Ясениці Сільній. За короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові офіцерські школи, близько 50 товариств «Січових стрільців».

Американський історик Дж. Армстронг, аналізуючи проблеми українського націоналізму, зазначав, що ідея українських національних військових формувань зародилася у галицьких «Січах», згодом розвинулася в «Січових стрільцях» і закріпилася у військових формуваннях середини ХХ ст.

Найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких сокільсько- січових та пластових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28 червня 1914 р. у Львові. Вперше відкрито виступило близько 500 стрільців в одностроях і частково озброєних гвинтівками. Своєрідний військовий марш-парад відкривали старшини українських стрільців, за ними кінний відділ «Січових стрільців І», потім чота «Січових стрільців І», дві чоти «Січових стрільців ІІ», дві чоти бориславців та одна чота з Яворова. Тоді ж і відбувся перший привселюдний виступ «Січових стрільців» з Борислава на чолі з К. Гутковським, які показали свій стройовий вишкіл на площі «Сокола-Батька».

Велике Шевченківське свято показало, що українське населення краю вже дозріло до переходу від декларативних заяв про самостійність та волю до реального втілення своїх замислів, а разом з тим засвідчило організаційну міць та готовність західноукраїнської молоді до боротьби за незалежність своєї держави. Таким чином, УСС стали підтвердженням національних традицій та державотворчих устремлінь місцевого українського населення. Значна кількість українських юнаків та юначок вважали своїм безпосереднім обов'язком навчання військовій справі задля боротьби за незалежність свого народу.

На заклик Головної Української Ради відгукнулося добровольців, але на збірку УСС у Стрию наприкінці серпня на початку вересня 1914 зійшлося тільки , бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки стрільців (на це вплинули й перешкоди з боку поляків), яких поділено на 10 сотен по 250 стрільців, що згодом вирушили на вистрій до Закарпатської України.

Карпатський фронт Узимку сотні УСС у складі 130 бригади боронили карпатські переходи: їм припала тоді розвідча й охоронна служба. Першим командантом з ініціативи УБУ був отаман Теодор Рожанковський після нього поручник Михайло Галущинський. Одночасно з ним командиром легіону УСС короткочасно було призначено австрійського полковника кінноти чеха Моліка, який пізніше ще деякий час відповідав за вишкіл стрільців

Австрійське командування не поспішало кидати «усусів» до бою, не маючи впевненості щодо їхньої лояльності. Уперше бійці УСС взяли участь в оборонних боях із кубанськими козаками російської армії на Борецькому й Ужоцькому перевалах. Після цих битв відбулося доукомплектування УСС українськими селянами із закарпатських сіл. Австрійське командування завжди скеровувало «усусів» на найважчі завдання.

У рр. «усуси» виявили героїзм у битвах із частинами російської армії на горі Маківка в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова. Найбільших втрат «усуси» зазнали в битвах за гори Маківка і Лисоня. Запеклі бої точилися в Подільських степах. Після низки поразок і репресій стрільців було переведено в тил, і лише взимку 1917 р. вони повернулися на фронт.

Наприкінці 1917 на початку 1918 р. в Києві було створено курінь УСС на чолі з Євгеном Коновальцем, що став найбоєздатнішою частиною українських військ у 1918 р. Створення УСС стало першою спробою організувати українську національну армію, яка могла б захищати інтереси українців і звільнити їх від іноземного панування.

Перша світова війна перетворила українські землі на обєкт загарбання і театр воєнних дій, а українців на учасників братовбивчого протистояння. Серед учасників національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні не було єдності в питаннях ставлення до війни та майбутнього України: яку позицію варто зайняти у війні й до чого закликати український народ. Але розкол українського національного руху не знищив ідеї створення самостійної української держави.

Першим успіхом легіону УСС була перемога на горі Маківці 29 квітня 3 травня Далі він визначався в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом і Семиківцями.9–21 серпня 1915 було утворено 1-й полк Українських січових стрільців як самостійне військове. У серпневих, а також вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин 28 і близько рядових убитими, пораненими і полоненими і на 30 вересня 1916 нараховував ледве 9 старшин і 444 стрільців, однак зупинив московський наступ, завдавши російським військам важких втрат.

Удруге відчутних втрат легіон УСС зазнав на початку липня 1917 в бою під Конюхами, коли в полон потрапив майже весь Легіон УСС. Від полону врятувалося близько 400 старшин і стрільців. З них, з Гуцульської сотні і доповнень з Коша УСС сформовано новий курінь УСС, який здійснив похід до р. Збруча, а в лютому 1918 вирушив у похід на Україну з австрійською окупаційною владою. Куренем командував до Збруча Дмитро Кренжаловський, після нього отаман Мирон Тарнавський.

5 вересня 1918 року на сторінках газети Народня воля опубліковано звернення Головної Ради галицьких, буковинських та угорських українців в Києві, яка зважаючи на загрозу Українській Державі зовні та отримавши згоду уряду, ухвалила організувати знову січових стрільців і закликала всіх українців вступити до їх лав.На початку жовтня 1918 формацію УСС переведено з Херсонщини на Буковину. Під час українсько-польських боїв за Львів Легіон УСС прибув до Львова щойно 3 листопада і вже не зміг змінити бойової ситуації в місті.

Далі Легіон УСС входив до складу групи «Схід» УГА і в січні 1919 був переформований на 1 бригаду УСС в складі одного, пізніше двох полків піхоти УСС, кінної сотні УСС, гарматного полку УСС і допомогових відділів. Командантом 1 бригади УСС був отаман Осип Букшований. Поповнені українцями з російської армії, УСС сформували в Києві у листопаді 1917 Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців (СС), який згодом розгорнувся в полк СС, а далі в корпус і групу СС, що були однією з найкращих формацій української армії.

Вишкіл УСС належав спершу до Коша УСС, з листопада 1915 став окремою формацією, якою командував Мирон Тарнавський, згодом полковник Костянтин Слюсарчук, отаман Григорій Коссак і врешті сотник Северин Краснопера вишкіл УСС підпорядковано вишкільній групі німецької Південної армії (командувач принц Оскар Гогенцоллерн); майже старшин і бійців УСС отримало бойовий вишкіл від німецьких інструкторів, завдяки чому в майбутньому частини УСС були найкраще вишколеними частинами УГА.

Вшанування пам'яті У багатьох містах є вулиці названі у честь Січових Стрільців. На території усієї західної Україні є пам'ятники Січовим Стрільцям.