Експресіонізм Робота Учениці 11А класу Миколіївської ЗОШ 33 Даніло Богдани

Експресіоні́зм (від франц. expression вираження, виразність) літературно- мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників у Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії.

1905 року група з чотирьох німецьких художників у місті Дрездені за ініціативи Ернста Людвіга Кірхнера сформувала об'єднання «Міст» ( Die Brücke). Багато хто вважає це угруповання засновниками течії німецького експресіонізму, хоча вони й не називали себе цим словом. Через кілька років, 1911-го, група молодих художників з подібними поглядами сформувала в Мюнхені творче об'єднання Синій вершник ( The Blue Rider). Своєю назвою група завдячує картині Василя Каандінського 1903 року під однойменною назвою. Серед її учасників були: Кандінський, Франц Марк, Пауль Клее та Август Маке. Однак назва стилю експресіонізмповністю утвердила себе лише в 1913 році. Дуже важко точно визначити межі експресіонізму, частково через те, що він перетинається з іншими основними '- ізмами' періоду модернізму: футуризмом, вортисизм, кубізмом, сюрреалізмом і дадаїзмом". На думку Річарда Мерфі: "Пошук всезагального визначення утруднений до такої міри, що найбільш послідовні експресіоністи, як приміром Франц Кафка, Ґоттфрід Бенн і Альфред Деблін, були разом з тим і найбільш промовистими «антиекспресіоністами». Однак можна впевнено сказати, що виникнення цієї течії є реакцією на дегуманізацію як наслідку індустріалізації й зростання великих міст і, що «одним із основних засобів, якими експресіонізм відносить себе до течії авангардизму, і якими позначає свій розрив із традиціями загалом, є його стосунки з реалізмом і загальноприйнятими способами зображати дійсність.

1. Зацікавленість глибинними психічними процесами; 2. Заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; 3. Оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохопний пафос; 4. Суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою; 5. Бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів (портрет, батальний жан, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).

Музика експресіонізму характеризується тональною децентралізацією й атональністю, автономізацією вертикалей, їх дисонантністю, деформацією тематичного мислення, розірваністю мелодичних побудов, розпадом ритмічних зв'язків, різко контрастною динамікою та розмитістю форми. Найвиразніше втілення експресіонізм знайшов у драматичній музиці. Експресіоністським операм притаманне скорочення кількості дійових осіб, підкреслення й увиразнення деталей, позбавлення індивідуальних рис. Найхарактерніші зразки муз. Е. створили А. Шенберґ («Очікування», «Місячний П'єро» та ін.) й А. Берґ (зокрема «Воццек»). Представниками Експресіонізму в музиці вважають також Е. Кшенека, 0. Скрябіна (останнього періоду творчості), Ч. Айвза. Рисами експресіонізму позначені численні твори Б. Бартока («Чудесний мандарин»), Ф. Бузоні («Турандот»), П. Гіндеміта («Вбивця надія жінок», «Свята Сусанна»), С. Прокоф'єва («Вогненний ангел»), Б. Лятошинського (II–IV симфонії, «Золотий обруч», III струнний квартет, «Відображення», Соната для скрипки) тощо. Музика Е. та естетично-світоглядні позиції напряму мали певний вплив на творчість укр. композиторів покоління 1960-х, зокр. Л. Грабовського («Симфонічні фрески»), В. Сильвестрова, В. Годзяцького та ін.

В образотворчому мистецтві Ернст Барлах (1870–1938) Макс Бекман (1884–1950) Річард Герсль (1883–1908) Жорж Грос (1893–1959) Отто Дікс (1891–1969) Генріх Кампендонк (1889–1957) Кес ван Донген (1877–1968) Василь Кандінський (1866–1944) Ернст Людвіг Кірхнер (1880– 1938) Пауль Клее (1879–1940) Оскар Кокошка (1886–1980)

Дякую, за увагу