Персько-таджицька лірика

РУДАКІ (приблизно рр.) Поет був прихильником фольклорних жанрів, епічних мотивів, міфічно- казкових образів стародавньої іранської культури доісламського періоду. Хоча чотири вірші – рубаї існували в іранській писемній літературі і до Рудакі, однак його внесок в обробку цієї малої жанрової форми дуже суттєвий. Рудакі, разом із талановитою плеядою молодих учнів, розвивав свою естетику вірша, створивши так званий «хорасанський» стиль.

Він приніс у поезію і свіжість ранішньої роси», і «шерехатість полови, розсипаної на току», і «важку селянську думу про врожай». Поет не пристосовувався до існуючих канонів панегіричної поезії, а творив свою, для якої зразком була народна пісня, недаремно у молоді роки він сам був народним співцем і музикантом. Естетика простого і звичайного, де зміст і форма зливаються в єдине ціле, стали сутністю його поезії. Із стародавньої іранської традиції він шле у структуру вірша зриму симетричність, універсальну поляризацію, вагомість і особливу музичну ясність. Завдяки цьому, наприклад, рубаї поета досягли поетичної завершеності і виразності, незважаючи на мінімальний обсяг чотиривірша. Рудакі шліфував кожний бейт, перетворюючи його у самостійний викінчений твір:

Рудакі дуже рано пізнав смак слави та щастя поета, що співає для свого народу. Його вірші любив простий люд. їх вивчали напам'ять, передавали із уст в уста. Дуже популярною серед народу була, наприклад, газель, створена ще зовсім молодим поетом: Жартуй із милою, часу не гай, Бо світ наш тільки сон, не забувай. Прийдешньому радій, а що було -^ Те викресли із пам ' яті та й край. Зі мною люба дівчина моя, Місяцевида гурія, мій рай. Щасливий той, хто їв і роздавав, Нещасний, хто згноїв свій урожай. Як жаль, що світ наш тільки сон і дим ! Тож пий вино й про завтра не гадай!

Я між поетів найбагатший І найбистріший на слова. Як схочу, то в руках у мене І мертвий камінь заспіва. Без діла не дармуй, життя свого не гай, Живи роботою, за неї вболівай ! Малим задовольняйся, душею не криви, Будь вільний, нахилять не квапся голови

Датою народження Омара Хайяма вважають 18 травня Із свідчень сучасників і близьких продовжувачів точно відомо, що Хайям складав чотиривірші (рубаї). Чотиривірші виконувалися в усній формі, можливо, виспівувались. Факт існування "хайямівських рубаїв" є незаперечним. Які з них належать саме йому? Перш за все ті, що близькі йому духовно, і ті, що про них ми дізнаємося з рядків авторів, які знали його особисто. Ми маємо понад тисячу чотиривіршів, які приписують Хайяму. Багато віршів збереглось у різних варіантах, і це показує, що спочатку їх не записували - їх передавали з уст в уста. У деяких чотиривіршах Хайям гірко ремствує на життєві негаразди або скаржиться на "вчену чернь". Життєві негаразди привчили мислителя, на перших порах, очевидно, доволі нестриманого на язик, до замкненості й обережності. Особливо поет застерігає від неуків і дурнів. Чимало рубаїв Хайяма присвячено філософським питанням. В одних з них провідною є його думка про те, що "неодмінно суще є одиниця", в інших - чітко проглядає доматеріалістичне сприйняття світу. Неодноразово мотивом чотиривіршів стає ідея про вічний кругообіг матерії у поєднанні з сумним відчуттям тлінності всього живого. Із свідчень сучасників і близьких продовжувачів точно відомо, що Хайям складав чотиривірші (рубаї). Чотиривірші виконувалися в усній формі, можливо, виспівувались. Факт існування "хайямівських рубаїв" є незаперечним. Які з них належать саме йому? Перш за все ті, що близькі йому духовно, і ті, що про них ми дізнаємося з рядків авторів, які знали його особисто. Ми маємо понад тисячу чотиривіршів, які приписують Хайяму. Багато віршів збереглось у різних варіантах, і це показує, що спочатку їх не записували - їх передавали з уст в уста. У деяких чотиривіршах Хайям гірко ремствує на життєві негаразди або скаржиться на "вчену чернь". Життєві негаразди привчили мислителя, на перших порах, очевидно, доволі нестриманого на язик, до замкненості й обережності. Особливо поет застерігає від неуків і дурнів. Чимало рубаїв Хайяма присвячено філософським питанням. В одних з них провідною є його думка про те, що "неодмінно суще є одиниця", в інших - чітко проглядає доматеріалістичне сприйняття світу. Неодноразово мотивом чотиривіршів стає ідея про вічний кругообіг матерії у поєднанні з сумним відчуттям тлінності всього живого. Ціла серія роздумів на цю тему втілена у форму віршів про гончарні вироби.

Аналогічні думки про кругообіг матерії у природі є у віршах, де Хайям наголошує, що коли ми помремо, то наш прах стане цеглою, з якої хтось побудує собі хороми. А в деяких віршах лунає навіть пряме богохульство. До цих чотиривіршів тісно примикає цикл віршів, у яких поет глузує з офіційної релігії, її звичаїв, її служителів. Він викриває лицемірство та скупість духовенства. За одним заходом дістається і безплідним ученням усіх сімдесят двох сект ісламу. Релігійній моралі Хайям протиставляє проповідь насолод земним життям, таким чудовим, попри всі його негаразди. Це суперечить вченню ісламу щодо насолод у цьому житті, бо він визнає їх тільки в загробному світі й тільки для тих, хто був праведником, бо ж грішникам уготовані муки пекла. Однією з найвищих насолод Хайям вважає вино. Оспівуючи вино, Хайям був далекий від проповідування сп'яніння і розбещеності. Але вино заборонялось ісламом і похвала вину була особливою формою протесту проти церковних догм, особливою формою вільнодумства.

Це підкреслює і Хайям. Багато натхненних віршів присвячує поет любові. Це ліричні чотиривірші і про радощі кохання, і про її муки. У багатьох рубаях він оспівує жіночу красу, у деяких захоплюється красою юнака. Велика кількість гуманістичних чотиривіршів сповнена гордості за людину. Хайям рішуче протестує проти несправедливого устрою людського життя. Сам він не хоче бути ні рабом, ні владикою. Нарешті, мислитель мріє про краще майбутнє для людства, про справедливий громадянський устрій, у якому могли б безперешкодно розвиватися шляхетні прагнення кожної особистості й щастя випало б на долю всіх. Ми бачимо, що в поезії Хайяма була відображена складна гама почуттів. Але цілком виразно у віршах Хайяма виступають такі основні риси його світогляду, як гуманізм і волелюбність, постійна іронія і скепсис, а поряд з цим своєрідне епікурейство, що іноді переходить у гедонізм і поєднується з вільнодумством, а то й безбожжям. ОСНОВНІ ТВОРИ: "Рубайят", "Коментарі до труднощів у вступах книг Евкліда", "Трактат про буття і повинність".

Розбив ти келих мій, о невблаганний Боже ! Замкнув ти вхід мені у рай жаданий, Боже ! На землю вилив ти вологу пурпурову ! Чим хочеш присягну, що ти … ти п ' яний, Боже ! то ремісником, який, дико шаленіючи, знищував діло рук своїх, О Майстре, нашого життя первопричина ! Чом стільки має вад твій первотвір людина ? Як добре виліпив, навіщо розбиваєш ? А вийшла помилка чия ж у тім провина ? то навіть деспотом ; порядок, встановлений ним на землі досить несправедливий : Чому, о небеса, у недотепи - скнари Є лазня, млин і сад, є табуни й отари, А праведному й корж нелегко дістається ? Не шани варті ви, а злого глуму й кари !

Довгий час датою смерті Омара Хайяма вважався 1123 рік. На цій могилі у 1934 р. на кошти, зібрані пошановувачами творчості Хайама у різних країнах, був встановлений обеліск. Напис на обеліску виголошує: МУДРЕЦЬ ОМАР ХАЙЯМ Смерть мудреця 516 р. хіджри за місячним календарем.

Гафі́з (Хафіз, Гафез, Гафіз Ш(и/і)разький; літературний псевдонім Мохаммеда Шамседдіна або Шамс ад-діна Мухаммада; персидською. خواجه شمسالدین محمد حافظ شیرازی; народився близько 1325 в Шіразі, помер у 1389 чи 1390, там же) перський і таджицький поет, народний співець.

Газе́ль (від араб. ліричний вірш) ліричнийй вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов'язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га і т.п. Викінчені за думкою строфи не пов'язані між собою фабулою, їх об'єднує спільний мотив. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім'я (літературний псевдонім). Основний зміст газелі любов, туга закоханого, незрідка філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреотичними настроями, втіленими в алегоріях.

Ця форма як відгалуження касиди виникла у 7 ст. в арабській та перській поезії, невдовзі поширилася в тюркомовних літературах (Сааді, Гафіз, Джамі, Навої, Рудакі та ін.), вплинувши на індійську та уйгурську. Європейський читач вперше познайомився з газеллю в латиномовній інтерпретації Т. Гайда (1767). Першим до газелі в Європі звернувся Й.-В. Ґете, котрий написав свій «Західно-східний диван». Газелі зустрічаються і в доробку українських поетів (І. Франко, В. Поліщук, Д. Павличко та ін.). У творчості А. Казки ця віршована форма зазнала певної зміни (зокрема, не вживається сфрагіда), а після монорими застосовоно рефрен.

Гафіз був високоосвіченою людиною. Залишив по собі велику літературну спадщину. Його вірші відрізняються незвичайною майстерністю форми і глибиною змісту. Краса і любов, свобода почуття, радість життя, страждання нерозділеного кохання, викриття лицемірства офіційної моралі ось теми його газелей. Гафіза вважають автором сотень ліричнихх газелейй, широко відомих як в Ірані й Таджикістаніі, так і за їхіми межами про кохання, мирські насолоди, дружбу, красу природи тощо. Гафіз був виразником своєї епохи, і тому в низці його творів лунають гострі соціальні ноти. Навіть ліричні вірші Гафіза нерідко пройняті тонким почуттям гумору: « Мені > ти вчора говорив, І не прийшов... Виходить, обдурив !.. Та ти мене не зможеш ошукати : Я буду все одно тебе чекати. [1] [1]

Після повалення й ув'язнення Мубариза його ж власним сином шахомм Шуджа, Гафіз знову отримав посаду придворного поета. Однак невдовзі він відійшов від двору, відчувши небезпеку, й перебрався до Ісфахану. Коли Гафезу було 52 роки, шіразький шах запропонував йому повернутися до двору. Помер Гафез у віці бл. 70 років і був похований у саду Мусалла в Ширазі. Його усипальниця-мавзолей майже відразу стала місцем постійного паломництва охочих схилитися перед могилою славетного поета.