Інтермедія

інтермедія – комедійні вставки у поважну драматургічну річ. Іноді вони мали тематичний звязок із основою пєси.

В українській драматургії XVII XVIII ст. значне місце займають короткі одноактні комічні пєси так звані інтермедії, або інтерлюдії. Назва «інтерлюдія», чи «інтермедія», походить від того, що ці пєси вставлялися між окремими частинами основної, серйозної драми. В ряді випадків зміст інтермедій був звязаний з темами, що розвивалися в основних пєсах, здебільшого ж вони своїм сюжетом були незалежні від цих пєс. Головне призначення інтерлюдій полягало в тому, щоб дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, яка розігрувалася в основній пєсі. Теми основної дії були переважно релігійні або історичні, хоч інтермедії включалися іноді і в пєси з світською тематикою.

Дійовими особами інтермедій були, як правило, персонажі з простолюду, що розмовляли кожний своєю народною мовою: українець українською, росіянин російською, білорус білоруською, в той час як основні, серйозні пєси писалися своєрідною книжною мовою.

Українські інтермедії як драматургійний жанр виникли в звязку з розвитком інтермедій у стародавній польській драматургії, де в свою чергу позначився вплив побутової західноєвропейської драми, створеної на комічні і сатиричні сюжети, французьких фарсів, німецьких фастнахтшпілів, англійських інтерлюдій, італійської комедіа дель арте. Але за своїм змістом українська інтермедія є насамперед породженням тогочасного життя; вона широко використовувала мотиви і сюжети української народної поетичної творчості, а також матеріал популярної книжної анекдотичної і сатиричної літератури.

За змістом інтермедії, як правило, не були повязані із твором, у перервах якого їх розігрували. Їх писали близькою народові мовою, тому вони й набули неабиякої популярності. До того ж за основу українських інтермедій взято мотиви й сюжети усної народної творчості, популярні книжні анекдоти, які відображали життя та побут українського народу. Саме з інтермедії бере початок український театр. Авторами й виконавцями інтермедій були здебільшого учні тодішніх шкіл, зокрема студенти Києво- Могилянської академії та мандрівні дяки. Одні з інтермедій викликають сміх тільки словами, наприклад, коли виводяться наші сільські мужики, в уста яких вкладається латинська мова або які добирають вислови, що звучать подібно до латинської мови, або коли ці мужики намагаються наслідувати манери чи мову освічених людей, придворних, або навіть коли вони стараються висловлюватися чистою польською мовою; також коли ці мужики забавно описують що- небудь, наприклад який-небудь одяг і т. п., сніданок і т. п. В основі цих інтермедій лежать дії, що викликають сміх; такими є тонкі обмани, спритні викрадення, що їх роблять грабіжники, слуги тощо. В інших інтермедіях відіграють роль і забавні слова і дії; такими є сцени, де виступають лестуни, придворні, хитруни та ін».