ПАН`ЄВРОПЕЙСЬКА ЕКОЛОГІЧНА МЕРЕЖА

Панєвропейська екологічна мережа (PEEN) - це концептуальна структура формування загальноєвропейської екологічної мережі, що не припускає юридичної відповідальності, яка створюється з метою посилення екологічної повязаності всієї Європи шляхом покращення взаємодії природоохоронних стратегій, планування землекористування та розвитку міської та сільської місцевості на всіх рівнях.

Законодавча база Конвенція з водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення головним чином, як середовище існування водоплавних птиць (Рамсар, 1971); Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972); Бернська Конвенція з охорони Європейської дикої флори, фауни та природних середовищ (Берн, 1979); Конвенція з Охорони мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979); Європейська стратегія охорони природи (Брюссель, 1990); Конвенція про охорону біологічного різноманіття (Ріо-де- Жанейро, 1994); Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (Бухарест, 1992); Пан-Європейська Стратегія біологічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995); Пан-Європейська екологічна мережа (Страсбург,1997); Конвенція що до доступу к інформації, участі громадськості в прийнятті рішень та доступу к правосуддю з питань довкілля (Орхус, 1998); Конвенція про охорону та відтворення транскордонних водостоків та міжнародних озер (1999). Європейська ландшафтна Конвенція (Флоренція, 2000); Європейська Стратегія збереження рослинності (Чеська Республіка, 2001).

Правовою основою формування Європейської екологічної мережі є Всеєвропейська стратегія збереження біологічного й ландшафтного різноманіття від 25 жовтня 1995 р. Стратегією визначено базові елементи екологічної мережі: – природні ядра або осередки (ключові райони) – території збереження екосистем, середовищ існування, видів та ландшафтів європейського значення; – екологічні коридори або перехідні зони з метою поліпшення взаємодії природних систем; – відновлювальні райони, де пошкоджені елементи екосистем, середовища існування та ландшафти європейського значення мають відновлюватися, а окремі території повністю відтворюватися; – буферні зони, які підтримують і захищають мережу від шкідливого зовнішнього впливу.

Відповідно до Стратегії екологічні коридори або перехідні зони – це просторові, витягнутої конфігурації структури, що повязують природні ядра і включають існуюче біорізноманіття різного ступеня природності, а також території, які підлягають ренатуралізації. Їх головна функція – забезпечення взаємозвязків між природними екосистемами. Це можуть бути долини річок, підніжжя височин тощо. Ширина всеєвропейських екологічних коридорів не має бути меншою ніж 15–20 км, а локальних – 500 метрів. Чим вужчий екологічний коридор, тим гірше він виконує своє призначення.

23% території Європи класифікуються як основна екомережа. Ще 16% площі дослідження з відносно хорошою екологічної продуктивності класифікуються як філіальна мережа. Є велика різниця в охопленні мережі серед країн Європи, починаючи з 73% території Естонії до 6% на Кіпрі.

Національна екомережа

Найбільшу частку у структурі формування екомережі займають ліси та лісовкриті площі (близько 50 %). Це вимагає зосередження більшої уваги на формуванні лісових екосистем, оцінки якості лісів, їх стану та ефективності функціонування.

Окремі території призначені для збереження природи, відособлені одна від одної, нездатні ефективно зберігати генофонд рослинного та тваринного світу, а отже і самої людини. Ці території повинні бути взаємоповязані так званими екологічними коридорами та формувати єдину систему, або мережу. Саме тому прийнято Закони України «Про екологічну мережу України», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на роки».

Елемент екологічної мережі РозташуванняОсновні території та об'єкти складові екологічної мережі Природні регіони Карпатський Карпатська гірська країна Біосферні заповідники: Карпатський, Розточанський, Східні Карпати; природний заповідник Горгани; національні природні парки: Синевир, Карпатський, Ужанський, Сколівські Бескиди, Гуцульщина Передкарпаття та Опілля Національний природний парк Галицький Кримський гірський Кримська гірська країна Природні заповідники: Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, Карадазький, Опукський; національні природні парки: Севастопольський, Чатир-Даг Західно- поліський Західне Полісся Біосферний заповідник "Західне Полісся"; природні заповідники: Черемський, Рівненський, Південно-поліський

Елемент екологічної мережі РозташуванняОсновні території та об'єкти складові екологічної мережі Природні регіони Центральний Поліський Придніпровське Полісся Біосферний заповідник Поліський; природні заповідники Дніпровський, Деснянський, національні природні парки: Мезинський, Коростишівський, Ічнянський, Голосіївський Східний ПоліськийСхідне ПоліссяНаціональні природні парки: Середньосеймський, Деснянсько-Старогутський, Тростянецько-Ворсклянський Подільський Подільська височина Природний заповідник Медобори; національні природні парки: Подільські Товтри, Кременецькі Гори, Центрально-Подільський, Савранський ліс, Дністровський каньйон Середньо- дніпровський Середнє Придніпров'я Український лісостеповий біосферний заповідник; національні природні парки: Черкаський Бір, Холодний Яр, Середньо- Придніпровський, Трахтемирівський, Переяслав-Хмельницький, Чорноліський; Канівський природний заповідник Придонецький Долина р. Сіверський Донець Національні природні парки: Святі Гори, Сіверсько-Донецький, Слобожанський, Гомольшанський Донецько- Приазовський Донецький кряж, Приазовська височина Український степовий природний заповідник; національні природні парки: Приазовський, Меотида Таврійський Дніпровсько- Молочанське межиріччя Біосферні заповідники: Чорноморський, Асканія-Нова; національні природні парки: Нижньодніпровський, Азово-Сиваський Нижньо- дністровський Пониззя долини р. Дністер Нижньодністровський національний природний парк Нижньо- дунайський Пониззя долини р. Дунай Дунайський біосферний заповідник АзовськийАзовське мореПриродні заповідники: Казантипський, Опукський; національні природні парки: Азово-Сиваський, Сиваський, Меотида Чорноморський Північно- східний шельф Чорного моря Національні природні парки: Велике філофорне поле Зернова, Мале філофорне поле, Джарилгач, Кінбурнська коса

Елемент екологічної мережіРозташування Основні території та об'єкти складові екологічної мережі Природні коридори ПоліськийЗона лісівЛіси першої та другої груп, болота Галицько- Слобожанський Зона лісостепу Ліси першої та другої груп, лісосмуги, луки, пасовища ПівденноукраїнськийЗона степівЛісосмуги, пасовища, сіножаті Прибережно-морськийПрибережна смуга Азовського та Чорного морів Внутрішні морські води, морські коси, мілини, пляжі, острови ДністровськийДолина р. Дністер Заплавні луки, чагарники, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти БузькийДолини річок Західного і Південного Бугу Заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти ДніпровськийДолина р. Дніпро Заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти Сіверсько- Донецький Долина р. Сіверський Донець Заплавні луки, чагарники, сіножаті, схилові, землі з незначним рослинним покривом, ліси, водні об'єкти

Відносини, повзані з формуванням, збереженням та невиснажливим використанням екомережі України регулюються також іншими законодавчими актами, що спрямовані на: -Збереження біологічного різноманіття («Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про Червону книгу України», «Про зелену книгу України»); -Створення заповідних територій («Про природно-заповідний фонд України»); -Охорону навколишнього природного середовища («Про охорону навколишнього природного середовища»); -Невиснажливе використання природних ресурсів («Про охорону земель», Водний, Лісовий, Земельний кодекси України); - Забезпечення комфортного проживання та безпеку для здоровя людей («Про планування та забудову територій», «Про землеустрій», «Про місцеве самоврядування в Україні») інших актів законодавства України з питань формування екомережі та міжнародних договорів, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 р утворено Координаційну раду з питань формування національної екологічної мережі як спеціальної функціональної території загальнодержавного значення до Генеральної схеми планування території України; підготовки у разі потреби пропозицій про внесення змін до Програми; організації підготовки раз на пять років національної доповіді про стан формування національної екологічної мережі. Для координації діяльності місцевих органів виконавчої влади з формування екологічної мережі в регіонах були створені та функціонували обласні координаційні ради, до складу яких протягом рр. вносили зміни.

Основним джерелом покриття витрат на формування національної екологічної мережі загальнодержавного значення є кошти, передбачені у загальному та спеціальному фондах Державного бюджету України на виконання заходів, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища.

Програма передбачає такі заходи з формування національної екомережі: - Розроблення проектів створення, відведення земель для організації території обєктів природно-заповідного фонду; - Ведення державного кадастру природно-заповідного фонду України; - Збереження популяцій видів рослин і тварин; - Здійснення заходів, що випливають з виконання зобовязань України за міжнародними договорами; -Наукові розробки для забезпечення реалізації Програми.