Кількість років, які в середньому належить прожити даному поколінню народжених за умови, що протягом усього життя цього покоління (при переході його з одного віку до іншого) рівень смертності буде дорівнювати сучасному рівню смертності населення в окремих вікових групах. Один з ключових показників, що входить у розрахунок індексу розвитку людського потенціалу – головного інтегрального показника для міждержавних порівнянь рівня та якості життя населення. Також ОТЖ населення країни та окремих її регіонів характеризує рівень життя людей.

У всьому світі тривалість життя збільшується зі швидкістю близько 3-х років за десятиліття з 1950 року (окрім 90-х років). Приріст очікуваної тривалості життя в період з 2000 по 2015 рік становить 5 років. Глобальна середня тривалість життя становить на 2015 рік 71.4 роки. Найбільше збільшення відбулося в Африканському регіоні ВООЗ – на 9,4 роки до 60 років, за рахунок: - покращення рівня виживання дітей - успіхи в боротьбі з малярією - розширення доступу до антиретровірусної терапії для лікування ВІЛ-інфекції

29 країн мають термін життя 80 років і вище ОТЖ перевищує 82 роки в 12 країнах: - Швейцарія, Іспанія, Італія, Ісландія, Ізраїль, Франція і Швеція в Європейському регіоні ВООЗ - Японія, Сінгапур, Австралія і Корея в Західній частині Тихого океану - Канада в регіоні ВООЗ для країн Америки ОТЖ нижче 60 років в 22 країнах - всі вони в країнах Африки.

У середньому жінки живуть довше, ніж чоловіки в кожній країні світу і в кожному регіоні ВООЗ В цілому середня тривалість життя жінки – 73,8, а чоловіка 69,1 Розрив між очікуваними тривалостями життя чоловіка та жінки найнижчим є у скандинавських країнах (Ісландія 3,0 роки, Швеція 3,4 роки) на відміну від колишніх радянських країн (Росія 11,6 років, Україна 9,8 років)

Регіон народження (країна) Економічний розвиток Научний прогрес (найбільше в сфері медицини) Гігієнічна культура населення Рівень освіти Доступність медичного обслуговування Рівень смертності дітей до 5 років Материнська смертність

За даними ВООЗ, середня очікувана тривалість життя в Україні становить 71,3 року (жін. – 76,37 року, чол. – 66,26 року). Україна відстає від більшості розвинутих країн на 10 років і більше, а у чоловіків до 15 років Найбільші відмінності середньої очікуваної тривалості життя чоловіків у містах та сільській місцевості залежать від смертності у молодому працездатному віці, а у жінок – смертності серед дітей та молоді (сільські діти вмирають у віці 1-4 роки – у 1,7разу,у віці 5-14 років – у 1,3 разу частіше порівняно з містом). Висока смертність осіб працездатного віку відіграє основну роль у формуванні низької тривалості життя. Ймовірність дожити від 15 до 60 років становить для українських чоловіків лише 62%, тоді як в Італії – 91%, Німеччин - 89%, Чехії – 82%, Угорщині – 74%.

Україні притаманні значні територіальні відмінності показника середньої очікуваної тривалості життя. Регіони України можна об'єднати у 3 групи: 1. м. Київ і переважно західні області – Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Чернівецька. 2. Одеська, Дніпропетровська, Донецька, Кіровоградська, Запорізька, Херсонська, та Чернігівська 3. Переважно центральні області та три західні (Волинська. Рівненська та Закарпатська) Регіональні відмінності в тривалості життя сільського та міського населення в Україні обумовлені: - різною доступністю медичної допомоги - способом життя (шкідливі звички, фізична праця і т.д.) - смертність від зовнішніх причин - стан самозбережувальної поведінки людей - вплив стресорних факторів - рівнем екологічного неблагополуччя

Поліпшення здоров'я як кінцева мета соціально-економічних реформ. Орієнтація державної політики на формування вміння людей володіти своїм здоров'ям та поліпшувати його якість, на досягнення високого рівня культури самозбереження. Державні матеріальні та фінансові ресурси слід скеровувати на: - реформування оплати праці - Формування суспільної та індивідуальної налаштованості на пріоритет здорового життя - Скорочення витрат пов'язаних з тютюнопалінням та алкоголем - Зменшення шкоди від вживання наркотичних речовин - Протидія епідемії туберкульозу та ВІЛ/СНІД - Зменшення дорожньо-транспортного травматизму - Посилення профілактичної спрямованості системи охорони здоровя