Дмитрієвої Оксани Анатоліївни

Протезування при повній втраті зубів. Особливості клінічного обстеження пацієнтів при повній відсутності зубів. Визначення морфологічних особливостей твердих і мяких тканин протезного ложа, ступеня атрофії кісткової тканини альвеолярних відростків та тіла щелепи, податливості і рухомості слизової оболонки при повній адентії. Відбиткові матеріали. Класифікація відбитків та матеріалів, що застосовуються при повній адентії. Методика зняття відбитків.

Механізм звикання до знімних протезів. Адаптація до часткового знімного протезу за В. Ю. Курляндським. Адаптація до часткового знімного протезу за І. С. Рубіновим. Адаптація до часткового знімного протезу за Г. Б. Шиловою. Підготовка протезного ложа та можливі помилки. Вибір конструкції протеза та можливі помилки. Основні принципи отримання відбитків та можливі помилки. Особливості повторного протезування пацієнтів з повною втратою зубів.

Вік Частота діагнозу «повна адентія» років 1 %, років 5,5 % більше 60 років 25 % Причому тільки у 80% випадків досягається максимальна ефективнісь ортопедичного лікування, тобто відновлення всіх функцій зубо-щелепної системи.

Повна відсутність зубів (повна вторинна адентія) є наслідком ряду захворювань зубо-щелепної системи – карієсу та його ускладнень, хвороб пародонту, а також травм.

Діагностика повної адентії проводиться шляхом клінічного огляду, збору анамнезу і направлена на усунення факторів, які перешкоджають негайному початку протезування. Такими факторами можуть бути: наявність невидалених коренів під слизовою оболонкою; єкзостози; пухлиноподібні захворювання; запальні процеси; захворювання та ураження слизової оболонки порожнини рота.

відновлення достаньої функції можливостей зубо-щелепної системи; попередження розвитку патологічних процесів та ускладнень; підвищення якості життя пацієнтів; усунення негативних психо-емоційних наслідків, повязаних з повною відсутністю зубів.

1. Збір анамнезу 2. Огляд 3. Пальпація 4. Візуальне дослідження, пальпація і аускуляція скронево- нижньощелепного суглобу 5. Антропометричні дослідження

При зборі анамнезу розпитують: Час та причини втрати зубів; Чи користувався пацієнт раніше знімними протезами; Алергологічний анамнез. Цілеспрямовано виявляють скарги на біль та дискомфорт у ділянці скронево- нижньощелепних суглобів.

При огляді звертають увагу на: осанку, тип статури; стан шкірних покривів; міру зменшення висоти нижнього відділу обличчя; виражену і/або набуту асиметрію обличчя; вираженість носогубних і підборідних складок; характер змикання губ, наявність тріщин і мацерацій в ділянці кута рота ; міра відкривання рота, біль при рухах нижньої щелепи; плавність і напрямок руху нижньої щелепи; співвідношення щелеп (ортогнатичне, прогенічне, прогнатичне).

При огляді присінку порожнини рота звертають увагу на глубину присінку, на вираженість вуздечок, щічних складок, на наявність патологічних змін слизової оболонки. При огляді порожнини рота - - на колір, зволоженість, цілісність слизових оболонок порожнини рота з метою виключення супутньої патології, в тому числі інфекційних захворювань; - на міру атрофії альвеолярних відростків, форми альвеолярних дуг; - на розміри, колір, зволоженість слизової оболонки язика, на стан сосочків язика (гіпертрофічні, атрофовані).

Проводять пальпацію регіонарних лімфатичних вузлів. Проводять пальпацію жувальних мязів, СНЩС. Виявляють наявність екзостозів, прихованих під слизовою оболонкою коренів зубів. При підозрі на їх наявність – рентгенологічне обстеження. Звертають увагу на наявність пухлиноподібних утворів. При підозрі на їх присутність – цитологічне дослідження. Проводять пальпацію для визначення торуса, «півнячого" гребеня и степені п о датливості слизової оболонки.

При огляді звертають увагу на колір шкірних покривів у ділянці суглобів. Вияснюють, чи немає хрускоту (клацання) і болі у ділянці СНЩС при рухах нижньої щелепи. При відкриванні рота звертають увагу на синхронність і симетричність рухів суглобових головок. При аускуляції СНЩС звертають увагу на звук тертя і крепітації, на клацання у ділянці суглобів. При підозрі на патології СНЩС проводять рентгенологічне дослідження – томографію суглобів при закритому і відкритому роті.

Після видалення зубів з часом альвеолярні відростки атрофуються. Якщо причиною видалення зубів був пародонтит, тоді атрофічні процеси протікають швидко. Атрофія альвеолярного відростка процес незворотній і протезування не зупиняє його, тому, що для кістки адекватним подразником є тяга прикріплення до неї звязок (сухожилля, періодонт), а не сила стискання, що йде від базису протеза.

Це сприяє формуванню старечої прогенії, яка проявляється різкою невідповідністю розмірів альвеолярних дуг верхньої і нижньої щелеп.

Існує декілька класифікацій беззубих щелеп : по ступеню атрофії альвеолярних відростків, альвеолярних бугрів, глибині піднебіння і висоті розташування перехідної складки.

Форма твердого піднебіння визначається довжиною, шириною та висотою. Висота по М.І. Агапову, коливається від 0,5 до 2,5 см. Фіксація протезу значно погіршується при глибокій і плоскій формі піднебіння

Найбільш прийнятним для досягнення і збереження замикаючого клапану на протезі під час жування є альвеолярний відросток з прямовисним вестибулярним скатом.

1 тип - високий, виражений альвеолярний гребінь і виражені бугри верхньої щелепи, рівномірно покриті щільною слизовою оболонкою. Глибоке піднебіння, невиражений чи відсутній торус, наявність великої слизово-залозистої подушки над апоневрозом мязів мякого піднебіння. 2 тип – середня міра атрофії альвеолярного гребеня, маловиражені бугри, середньої глибини піднебіння, виражений торус,середньої піддатливості слизова оболонка і слизово-залозиста подушка під апоневрозом мязів мякого піднебіння. 3 тип – різка атрофія альвеолярного гребеня, різко зменшений розмір тіла верхньої щелепи, невиражені бугри, укорочений передньо-задній розмір твердого піднебіння, широкий торус, вузька смуга нейтральної зони по лінії «А».

1тип – незначна, рівномірна атрофія альвеолярного гребеня. Місця прикріплення мязів і складок розміщені на основі альвеолярної частини. Даний тип найбільш зручний для протезування. 2 тип – виражена, рівномірна атрофія альвеолярного гребеня. Місця прикріплення мязів розміщені майже на рівні гребеня. 3 тип – виражена атрофія альвеолярного гребеня у бокових відділах, при відносно високо збереженому альвеолярному гребені у передньому відділі. 4 тип - виражена атрофія в передньому відділі альвеолярного гребеня при незначній атрофії у бокових відділах.

3 тип – різка рівномірна атрофія альвеолярного гребеня та бугрів, плоске піднебіння, рухома слизова оболонка, прикріплення мязів на рівні вершини альвеолярного гребеня. 4 тип – нерівномірна атрофія альвеолярного гребеня.

I ступінь - на обох щелепах є добре виражені альвеолярні гребені, вкриті дещо податливою слизовою оболонкою. Піднебіння вкрите рівномірним шаром слизової оболонки, помірно податливої в його задній третині. Складки слизової оболонки достатньо віддалені від вершини альвеолярного гребеня. II ступінь – середня міра атрофії альвеолярного гребеня, помірно виражені верхньощелепні горби, піднебіння середньої глибини, виражений торус. III ступінь – повна відсутність альвеолярного гребеня і альвеолярної частини щелеп, різко зменшені розміри тіла щелепи і верхньощелепного горба, плоске піднебіння, широкий торус. IV ступінь - виражений альвеолярний гребінь у передньому відділі при значній атрофії у бокових відділах. V ступінь - виражений альвеолярний гребінь у бокових відділах при значній атрофії у передньому відділі.

Слизова оболонка порожнини рота поділяється на різні типи по ступені рухомості та податливості. Рухомість слизової оболонки залежить від її звязку з мязами. В тих місцях, де над мязами розвинений підслизовий шар, є жирова тканина і розміщені залози – слизова оболонка є малорухомою, але добре податлива при надавлюванні.

Слизова оболонка, що розміщується на мязах і здійснює екскурсії при їх скороченні, називається активно-рухомою (слизова оболонка мякого піднебіння, щік, губ, дна ротової порожнини, зіву, глотки) (в) Якщо слизова оболонка безпосередньо зєднана з окістям, тоді вона нерухома (а) Проміжну частину займає пасивно-рухома слизова оболонка(нейтральна зона), яка проходить смугою по вестибулярній поверхні верхньої та нижньої щелеп, по язичній поверхні нижньої щелепи і по лінії «А» на верхній щелепі (б)

1 КЛАС Ідеальний рот. Добре виражені альвеолярні відростки, вкриті помірно податливою слизовою оболонкою, блідо-рожевого кольору, без патологічних процесів. 2 КЛАС Твердий рот. Атрофована, щільна, суха слизова оболонка, місця прикріплення складок знаходяться дещо ближче до гребеня альвеолярного відростка, в порівнянні з 1 класом. З КЛАС Мякий рот. Гіпертрофована, пухка слизова оболонка, альвеолярні відростки опущені. 4 КЛАС Півнячий гребінь. Рухомі тяжі слизової оболонки, розміщені поздовжньо і легко зміщуються при незначному навантаженні відбиткової маси, можуть еластично деформуватись.

По даним Шпренга, ступінь піддатливості слизової оболонки протезного ложа коливається в межах від 0,3 до 4 мм. Виходячи з відмінностей різного ступеня податливості, Люнд поділяє СОПР на 4 зони: 1 – ділянка сагітального шва 1 – ділянка сагітального шва на твердому піднебінні (медіальна фіброзна зона). Характеризується тонкою слизовою оболонкою без підслизового шару (мінімальна податливість). 2 – ділянка альвеолярного відростка 2 – ділянка альвеолярного відростка (периферична фіброзна зона). Характеризується малорухомою слизовою оболонкою, слабовираженим підслизовим шаром. 3 – ділянка піднебінних складок 3 – ділянка піднебінних складок (жирова зона). Характеризується наявністю підслизового шару з великою кількістю жирових клітин (середня податливість). 4 – задня третина твердого піднебіння 4 – задня третина твердого піднебіння (залозиста зона). Характеризується наявністю підслизового шару з великою кількістю залоз (максимальна податливість)

Розвантажуючі відбитки рекомендують отримувати при тонкій, атрофічній і надмірно податливій слизовій оболонці. Компресійні відбитки показані при пухкій, добре податливій слизовій оболонці. Однак найкращого результату можна досягнути, тільки застосовуючи диференційні відбитки, отримані з різною мірою компресії слизової оболонки з урахуванням податливості у різних ділянках протезного ложа.

Всі стоматологічні відбиткові матеріали можна умовно розділити на: тверді; еластичні; термопластичні.

Попередні (орієнтувальні) Кінцеві АнатомічніФункціональні По мірі відтискання слизової: Отримані під тиском довільним жувальним дозованим Комбіновані Отримані під мінімальним тиском По методу оформлення країв: Оформлення за допомогою: пасивних рухів жувальних рухів функціональ проб

Надають йому перевагу при повній відсутності зубів чи у клінічній ситуації, наближеній до повної адентії. Іншими словами, у всіх випадках, коли необхідно стоворити стабілізацію і функціональне присмоктування протеза.

Декомпресійні (розвантажуючі): отримують без Тиску на тканини протезного ложа Компресійні: отримують при Пальцевому надавлюванні чи при прикушуванні пацієнта Диференційні: Забезпечують вибіркове навантаження на окремі ділянки протезного ложа в залежності від їхньої функціональної витривалості

Застосовують в основному на нижній щелепі, коли лікар діагностує наявність малоподатливої, тонкої слизової оболонки. Дозволяють отримати рельєф базиса протеза, що може передавати жувальне навантаження на велику площину кісткової основи протезного ложа. Це позитивний фактор, що сприяє зберіганню кісткової основи і перешкоджає підвищеній атрофії кісткової тканини від надмірного жувального тиску. Також компресійні відбитки застосовують при пухкій і податливій слизовій оболонці, коли є досить важливо чітко відобразити кісткову основу протезного ложа.

Використовують малотекучі, з відносно високою мірою вязкості та пластичності відбиткові матеріали (термопластичні, силіконові маси с низькою мірою текучості). Силіконові відбиткові матеріали: С-силікони: Alphasil (Omicron), Speedex (coltene), Zetaflow (Zhermack), Xonigum-Putty, Dentstar (DMG); A-силікони: GC Exajet, Betasil (GC), Bisico, Термомаса, Дентофоль, Тіодент, Сієласт.

Показані при п о датливій, пухкій і рухомій слизовій оболонці. При цьому базис протеза має рельєф нестисненої слизової оболонки, що нозитивно відображається на фіксації протеза під час функції мови та у стані спокою. Тому такі базиси пластинкових протезів показані людям, професії яких відноситься до розмовних напрямків.

Здатні стискати податливі і не перевантажувати малоподатливі ділянки слизової оболонки протезного ложа. При таких умовах отримання відбитку, базис протеза не скидується під час функції мовлення і добре взаємодіє з твердими тканинами протезного ложа, рівномірно розподіляючи жувальний тиск. Ділянки слизової оболонки з добре вираженою вертикальною податливістю рекомендують навантажувати, а ділянки з стоншеною, атрофованою слизовою оболонкою розвантажують мінімальним тиском відбиткового матеріалу, тобто отримують диференційний відбиток. Принцип отримання відбитку полягає у навантаженні слизової оболонки першим малотекучим шаром відбиткового матеріалу, у подальшому механічне усунення відбиткової маси з поверхні індивідуальної ложки у ділянках, що відповідають зонам податливої слизової оболонки і в завершення, отримання другого шару більш текучою масою.

Замішування матеріалу проводиться за допомогою шпателя у гумовій чашці. Крім того, для цієї мети існують спеціальні пістолети- змішувачі, які заповнюються матеріалами, розфасовані у спеціальні картриджі;

Замішана відповідно до інструкції відбиткова маса накладається на ложку одного рівня з бортами. Надлишки маси із спеціального шприца намазуютьт на склепіння піднебіння і присінок ротової порожнини у ділянці альвеолярних бугрів на верхній щелепі чи бокові відділи під`язикового простору на нижній щелепі. Це найбільш важкодоступні для відбиткового матеріала ділянки. Саме тут можуть формуватись повітряні пори, що призводить до грубих дефектів відбитку.

Ложка вводитьсяу ротову порожнину своєю лівою стороною, яка відтягує лівий кут рота. Потім стоматологічним дзеркалом чи шпетелем, тримаючи в лівій руці, відтягуєм правий кут рота, і ложка опиняється у ротовій порожнині. Її розміщують у проекції зубного ряду, при цьому ручка розташовується по серединній лінії обличчя. Потім ложку притискають до зубного ряду так, щоб зуби і альвеолярна частина занурилась у відбиткову масу. При цьому спочатку тиск дається у задніх відділах, потім плавно переходячи на передню ділянку щелепи. Це запобігає затіканню маси у глотку. Залишки відбиткового матеріала зміщуються вперед. При витисканні маси у ділянці мякого піднебіння її обережно видаляють стоматологічним дзеркалом.

При отриманні відбитка голова хворого повинна розміщуватись прямовисно чи бути трішки нахиленою вперед. Це запобігає рвотному рефлексу та аспірації маси чи слюни у гортань і трахею. Утримуючи ложку пальцями правої руки, лівою рукою лікар формує вестибулярний край відбитка. При цьому на верхній щелепі він тримаючи верхню губу і щоку пальцями, відтягує їх вниз та в сторони, а потім злегка притискає їх до борта ложки. На нижній щелепі відтягується вверх нижня губа, після чого також злегка притискається до борта ложки. Язичний край нижнього відбитку формується підняттям та висуванням язика. Через декілька хвилин після затвердівання відбиткового матеріалу відбиток знімають з зубного ряда гачкоподібними рухами вказівними пальцями, введеними у бокові відділи присінку ротової порожнини. Одночасно великі пальці роблять скидуючі рухи на ручку відбиткової ложки.

Адаптация (от лат. аdaptatio - пристосування) – це звикання паціента до протеза та пристосування протеза до тканин протезного ложе. Цей термін може бути застосований для описання впливу протеза на весь організм, який вражаеться в: 1) стабільності психчного статусу паціента; 2) неможливості існування без протеза; 3) відсутності факторів подразнення слизової оболонки протезного ложа, губ, щік, язика.

Протез в значній мірі змінює фізіологію органів жувального апарату. Він сприймається пацієнтом як чужорідне тіло, а відносно до слизової оболонки протезного ложа є незвичайним подразником. Протез змінює звичні взаємовідношення органів, оскільки зменшує обєм власне порожнини рота, одночасно порушуючи топографію артикуляційних пунктів, потрібних для утворення різного роду звуків. Нові оклюзійні взаємовідношення між штучними зубами можуть змінювати характер жувальних рухів нижньої щелепи. Під час зміни висоти прикусу створюються нові умови для діяльності жувальних мязів та скронево-нижньощелепного суглоба.

Протягом часу реакція у відповідь на подразнення починає стихати: відчуття чужорідного тіла зменшується: зменшується салівація, зникає блювотний рефлекс. Пацієнт перестає відчувати протез, забуває про його існування та навіть відчуває незручність, коли на деякий час знімає його. В основі затихання описаних реакцій лежать складні нейрорефлекторні процеси Незвичайний подразник викликає в корі півкуль головного мозку збудження окремих центрів. Це збудження проявляється у вигляді рефлекторних реакцій (слиновиділення, відчуття чужорідного тіла, блювання).

Відомо, що адаптацію людини до зубного протезу контролює кора головного мозку (психологічно- фізіологічний рівень), і одним із головних факторів є тип вищої нервової діяльності і лабільність нервових центрів пацієнта.

Меланхолік – спостерігається важкість до звикання до зубних протезів (слабкий тип НС, переважають процеси гальмування). Через те, що вони більш вразливі, процеси адаптації в них можуть ускладнюватись відсутністю причин до звикання. Такі хворі більше вірять «сусідам», а не лікарям.

Сангвінік - (сильний тип НС, урівноважені процеси збудження та гальмування), як правило, добре співпрацюють з лікарем, виконуючи його вказівки. Звикання до зубних протезів зазвичай настає швидко, без ускладнень.

Флегматик - повільні, дисципліновані, інколи недовірливі (сильний тип НС, врівноважений, але інертні процеси збудження та гальмування). В основному добре переносять незручності, повязані з адаптацією до зубних протезів. Характерна для них стійкість настрою дозволяє достатньо повільно, але позитивно закінчити період звикання.

Холерик - сильний тип НС, неврівноважені нервові процеси з перевагою збудження над гальмуванням). Лікар повинен бути чітким у своїх рекомендаціях і вказівках, непоступливим у спілкуванні.

В. Ю. Курляндський вважав, що протез є чужорідним тілом і звикання до нього можна розділити на декілька фаз: I – фаза подразнення – (від початку виготовлення протезу, включаючи перший день користування) характеризується значною слинотечею, неприємними відчуттями. II – фаза часткового гальмування - від першого до пятого дня, коли всі прояви адаптації дещо зникають. III – фаза повного гальмування – від пятого до тридцять третього дня, однак якщо за цей час хворий не звик до протезу, його потрібно переробити.

І.С. Рубінов на основі обєктивного вивчення жувальної функції за допомогою жувальних проб та мастикаціографії виніс протилежну думку, що в основі звикання до протезів лежить не гальмування, а утворення нових рухових рефлексів. Протез він вважав не чужорідним тілом, а «органом» в основі якого лежить думка, якщо не користуватися протезом, то звикання не виникає.

Г.Б. Шилова на основі «Обєктивного вивчення нормалізації жувальної функції під час користування протезами», прийшла до висновку, що жувальна функція під час звикання стає все більш повноцінною. За даними проф. Г.Б. Шилової протез без сумніву можна розглядати в перші дні користування як чужорідне тіло і тільки потім від стає невідємним «органом». Це можна обєктивно прослідкувати за даними записів жувальної функції – мастикаціограм та жувальних проб.

Протез є безумовним подразником довготривалої дії. Довготривале подразнення рецепторів призводить до їх адаптації і водночас до зниження їх чутливості в результаті виникнення безумовного зберігаючого гальмування, а не умовного кіркового. Таким чином за даними Г. Б. Шилової розрізняють під час звикання 2 етапи: Етап звикання до протеза, як до чужорідного тіла в результаті виникнення зберігаючого гальмування. Етап звикання до протеза на основі умовно-безумовних нервових звязків з формуванням рухового динамічного стереотипу акту їжі.

Сповільнюють звикання до протезів –біль під час користування, погана фіксація та стабілізація. В процесі звикання до протеза потрібно рекомендувати приймати їжу разом з ним. Має значення в процесі звикання до протеза тип вищої нервової діяльності людини.

Підготовка протезного ложа та можливі помилки означає нормалізацію стану опорних тканин пародонта та слизової оболонки, створення найкращих умов для хорошої стабілізації протеза. Паціенти, фактично по вині лікаря, втрачають певну кількість зубів, що залишились, після чого потрібно виготовляти другий протез в умовах, менш сприятливих для хворих так і для клініцистів. Підготовка не тільки порожнини рота, але і цілого організму. Відомо багато загальних захворювань, які впливають в великій мірі на біомеханічні можливості протезного ложа. Авітамінози, діабет, порушення функції залоз внутрішньої секреції, туберкульоз, в окремих випадках мають поганий вплив на опорні тканини. Підготовка порожнини рота залежить від характеру порушень, встановлених під час клінічного обстеження хворого та плану лікування. Повна підготовка включає лікування карієсу, видалення зубного каменю, видалення зубів за показами, лікування парадонтопатій, захворювань слизової оболонки, виправлення прикусу, аномалій положення окремих зубів, підготовка опорних зубів.

Вибір конструкції протеза та можливі помилки Особливо часто не враховується топографія дефектів зубних рядів під час вибору конструкції. Після видалення починається процес міграції зубів, що обмежують дефект та антагоністів. Якщо дефекти відносно обширні і пройшло багато часу з моменту їх утворення, можуть виникати порушення оклюзійно-артикуляційної рівноваги, що супроводжуються зниженням висоти прикусу, ураженням скронево- нижньощелепного суглобів, асиметрія та атрофія альвеолярного гребеня.

Відновлення зубо-лицевої гармонії. Гарна стабілізація протеза на протезному ложе. При даному дефекті протез діє так, як при кінцевих дефектах, з характерними можливостями занурення і скидання з протезного ложа. Створення симетричності і задовільного комфорту для язика, який встановлюється в постійний контакт з передньою частиною протеза.

При цьому потрібно дотримуватись певних правил: вибирати штучні зуби, схожі по формі, кольору і величині збереженим природнім зубам, збільшити площу опори поза протезним ложем для гальмування скидання протезів, використовувати стабілізуючі елементи, що є малопомітні для оточуючих.

Кінцеві дефекти зубних рядів викликають найважчі порушення артикуляційної рівноваги. лікування при кінцевих дефектах направлене перш за все на відновлення порушеної функції жування, а вже потім на попередження міграції зубів та зменшення висоти прикусу. жувальне навантаження має передаватись через опорні зуби на пародонт і розвантажувати слизову оболонку від надмірного тиску. в конструкції протеза потрібно передбачити складові елементи гальмування горизонтальних, вертикальних і особливо кругових зміщень.

Комбіновані дефекти зубних рядів Створення плану лікування дещо складніше по відношенню з тими випадками, коли наявні тільки фронтальні або кінцеві дефекти. При даному виді дефектів потрібно протезувати різні категорії дефектів окремо. Проте яким би не був дефект, жувальну загрузку протез має передавати через зуби на пародонт або комбіновано на пародонт та слизову оболонку.

Вибір відтискного матеріалу Слизова альвеолярного відростка, особливо по центру, нерухома, але рівномірно податлива – застосовують відтискні матеріали, які створюють тиск на слизову та її компресію (густої консистенції гіпс, стомальгін). Цим досягається здавлювання найбільш податливих ділянок і вирівнювання тиску на слизову оболонку в процесі прийому їжі, зменшується екскурсія протеза, що в свою чергу зменшує навантаження на пародонт опорних зубів.

Особливості повторного протезування пацієнтів з повною втратою зубів Покази до повторного протезування Зниження ефективності функції жування* Балансування протезу. Часто ламається протез. Пористість у базисі. Зміна тканин протезного ложе. Порушення оклюзії. Порушення естетичних характеристик протезу. Аналіз жувальних проб за І.С. Рубіновим показав, что при мінімальних затратах часу жувальний індекс максимальнийчерез 1 рік після використання протезу, а через 2-4 роки високі значення індексу досягають збільшенням часу жування вдвічі. Таким чином питання про заміну протезу потрібно вирішувати не пізніше, ніж через 3 роки користування протезом.

За результатами розмовної проби проводять корекцію базису: при порушенні вимови звуку «с» - корекцію у передньому відділі піднебінної поверхні з метою зменшення товщини базису. при порушенні вимови звуків «т», «д» – передні зуби потрібно змістити лабіально. Найкраще поставити тонкі зуби, а з піднебінної сторони забрати якнайбільше воску.

На протязі майже всього життя, у Джорджа Вашингтона були серйозні порушення стану зубів. Його турбував сильний біль, та жоден з дантистів, до яких він звертався, не міг нічого запропонувати окрім видалення зуба. В 1772 році лікар Бейкер з Філадельфії взявся за цю нелегку справу і видалив пацієнту відразу декілька зубів.

Тоді ж Джорджу Вашингтону був виготовлений зубний протез. Зуби були вирізані вручну, частково з кістки гіппопотама, частково з зубів корови та тримались в порожнині рота за рахунок металевих дуг. Зубний протез виявився трохи завеликим, створюючи специфічне вираз, який можна помітити на портретах президента.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !!!