Коли б хтось із читачів...та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих-тридцятих років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або по- простому кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не задумався і відказав – Валеряна Підмогильного. Ю.Смолич «Розповідь про неспокій»

Дата народження:2 лютого 1901 Місце народження:c. Писарівка (за іншими даними с. Чаплі під Катеринославом) Дата смерті:3 листопада 1937 (36р.) Місце смерті:Сандармох, Карелія Національність:українець Мова творів:українська Рід діяльності:письменник, перекладач Жанр:роман, оповідання, повість

Критик Ю.Шевельов назвав роман «Місто» «першим справжнім прозовим романом» XX століття та вважав його «однією з вершин української прози і дороговказом для її дальшого розвитку».

Роман «Місто» - перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді. Деякі критики вважали роман автобіографічним, а висловлювання героя ототожнювали з автором, проти чого в пресі застерігав В.Підмогильний своїх читачів. Хоча, звичайно, були прототипи деяких героїв: в образі поета Вигорського вгадуються риси Є.Плужника, а в образі маститого критика - М.Зерова. Отже, жанр роману - інтелектуально-психологічний.

«Місто» - це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь, яка, розбурхана революцією, на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста. І пішла вона туди, щоб виконати покладену на неї історією подвійну місію: а) «вийти в люди», опанувати колись недосяжну науку, набути певний фах і створити нові загони свідомої державнотворчої української інтелігенції; б) завоювати і зробити своїм зрусифіковане українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя Представники екзистенціалізму називали кілька шляхів порятунку від абсурду: СМЕРТЬ (САМОГУБСТВО), БУНТ (БОРОТЬБА), ТВОРЧІСТЬ

Головний герой роману «Місто» Степан Радченко - виходець із села, його справедливо можна назвати герой – маргінал. Маргінал (від лат. край, межа): 1.Той, хто втратив колишні соціальні звязки і не пристосувався до нових умов життя ( звичайно про вихідців із села). 2. Провінціал. Маргінальність – характеристика героя, що перебуває «на межі» між двома станами.

Іронія – засіб художньої виразності, прихована насмішка, коли за зовні позитивними висловлюваннями ховається висміювання.

«Він (автор) зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті вона, на думку автора, - неможлива». Соломія Павличко

вплив цивілізаційних процесів на людину, показ світогляду та психологічної еволюції характеру Степана Радченка.

самоствердження особистості, інтерпретоване на національному ґрунті.

підкорення людиною міста; кохання; карєра; добро і зло; багатство і бідність; село і місто

Дві сюжетні лінії: 1-ша лінія - становлення Степана Радченка як письменника. 2-га лінія – стосунки Степана Радченка із жінками.

Роман складається з 2 частин, кожна із частин має по 14 розділів.

Експозиція : Приїзд Степана до Києва, знайомство із містом. Завязка : Поселення С. Радченка у Гнідих. Кульмінація: Смерть Зоськи Розвязка : Знайомство з Ритою

Основною сюжетною лінією роману є еволюція головного героя, Степана Радченка, який проходить путь від ворожості і ненависті до примирення з Містом. Внутрішні зміни головного героя відображаються через зміни у його ставленні до урбаністичної культури. «Жінки для Степана Радченка талісман його успіху, по суті його жертви… жінка є лише обєктом почуття й екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя... Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання». Соломія Павичко

Радченко – взірець цілеспрямованої особистості і в нього є чому повчитися. Степан Радченко – цинічний егоїст. Мені важко остаточно визначитися зі ставленням до нього.

Він ( Валерян Підмогильний ) знав людську силу, велич її розуму, її здібності, але також усвідомлював її слабкості. В цьому європеїзм Підмогильного. Григорій Костюк

У х рр. був оцінений як «ворожий пролетаріату», «антирадянський», «ідеологічно хибний», у якому соціальне замінено біологічним, село протиставляється місту,не показана «змичка робітників і селян», як твір «наскрізь несучасний, ворожий радісному сприйманню життя». Роман був заборонений до 1989 року.