Агіографічна література - житійна література,яка описує життя,подвиги та страждання людей,визнаних християнською церквою святими. Яскравим прикладом агіографічної літератури Київської Русі є Києво- Печерський патерик Патерик (гр.pater,батько) - збірка оповідань про життя християнських відлюдників і ченців

Патерик складений в XIII столітті на основі листування єпископа Володимиро- Суздальського Симона (помер 1226) і ченця Печерського монастиря ПолікарпаXIIIєпископаВолодимиро- СуздальськогоСимона1226монастиря Крім листування до найдавнішої редакції XIII ст.,, увійшли « Слово про створення церкви Печерської », написане Симоном між рр., і « Слово про перших чорноризців печерських » 4 оповідання патерикового типу про перших ченців. Вони читалися ще в складі « Повісті временних літ ».XIII« Повісті временних літ » Києво-Печерський Патерик-розповіді про ченців Києво –Печерської Лаври

Наприкінці XІІI поч. XV ст. виникли дві нові редакції Арсеніївська і Феодосіївська.. У XVII ст. в обстановці гострої боротьби з уніатством і католицизмом у Києво- Печерському монастирі створюються нові редакції: ( 1635 р.,1661 р.та ін.)уніатством католицизмом Усі редакції відрізняються принципами добору матеріалу і системою компонування творів (тематична, за авторськими циклами або хронологічна). У рр. клірошанин Печерського монастиря Касіян створює дві нові редакції П., основані безпосередньо на Найдавнішій. До патерика ввійшли твори, присвячені історії Києво- Печерського монастиря, його ченцям, подвижникам і святим. Автори цієї памятки намагалися показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх персонажів, їхню смиренність і жертовність, боротьбу з підступними темними силами.твори

Згідно з літописами і Патериком Києво- Печерським майстерня була заснована наприкінці 11 ст. й невдовзі стала визначним центром іконопису Київської Русі.

Серед писань Києво-Печерського Патерика до найбільш літературно оброблених належить оповідання про Прохора-чорноризця, або, як його ще називали, Прохора Лебедника Тема.Історія життя Прохора-чорноризця повчальна розповідь про людину, яка щиро й безкорисливо творила добро, за що була наділена Богом здатністю творити чудеса на благо ближніх. Ідея. Зразок істинно людської співчутливості й самопожертви В образі цього печерського святого зображено не просто благочестивого ченця, що віддалився від світу, а людину з великим почуттям справедливості, яка безкорисливо творить добро для своїх ближніх.. Мова твору є, з одного боку, типовою для житійної літератури князівської доби, а з іншого боку, має риси індивідуального стилю оповідача.: Опорні слова й поняття: памятка давньоукраїнської писемності, житійна література, тропи, релігійна лексика, повчальний зміст оповідання.

широке використання релігійної лексики («Бог, Отець, Господь, ігумен, євангельський, проскурка»); повторення службових слів («І заготовляв він собі її на рік… І так усе життя своє вдовольнявся… І прозвали його Лободником…»); широке використання тропів, особливо порівнянь, символів, епітетів (солодкий, наче мед; гіркий, мов полин; хліб, сіль; преславні чудеса, небесні птахи); інверсії («На неораній землі хліб несіяний був йому»); урочистий тон мовлення.