Презинтація на тему: «Отто фон Бісмарк» Виконала учениця 9-A класу Юліанна Харченко р.

Отто Едуард Леопольд фон Бісмарк-Шенгаузен (1 квітня липня 1898) – німецький державний і політичний діяч. Прем'єр- міністр Пруссії (1862–1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867–1871), перший рейхсканцлер Німецької імперії (1871–1890).

Народився в Шенхаузені на Ельбі, був другим сином в родині, яка належала до династії Бісмарків. Його батько, Карл Вільгельм Фердінанд фон Бісмарк, був ротмістром та походив з родини юнкерів з Альтмарку. Мати, Луїза Вільгельміна, народжена Менкен, була донькою високопосадовця з Берліна та мала гарну освіту року молода родина переїхала з маєтку в Шенхаузені до маєтку Ніфоф в окрузі Наугард (Новогард) в східній Померанії, де Отто фон Бісмарк провів перші роки свого дитинства.

Бісмарк у віці 11 років.

1821 році шестирічного Бісмарка було відправлено до інтернату Пламана в Берлін р. Бісмарк переходить до гімназії імені Фрідріха Великого, з 1830 року і до випуску 1832 року навчається в берлінській гімназії «У сірого монастиря». Окрім давногрецької мови, яку Бісмарк вважав занадто складною, у навчанні він виявив здібності до вивчення мов, хоч і не завжди був старанним. 10 травня 1832 року, після завершення навчання в гімназії, у віці 16 років Бісмарк поступає до Геттінгенського університету де вивчає юриспрунденцію (1832–1833). У листопаді 1833 року Бісмарк продовжив навчання в Берлінському Університеті Фрідріха-Вільгельма року він склав перші державні іспити.

Бісмарк розпочав політичну кар'єру на місцевому рівні. Проживаючи в маєтку в Ніфоф він був обраний депутатом від району Наугард 1845 року в раді провінції Померанія. Бувши наступником у саксонській провінційній раді, 1847 р. Бісмарк став представником лицарства провінції Саксонія в Об'єднаній земельній раді німеччини. В серпні 1848 р. Бісмарк став одним з співініціаторів так званого «Юнкерської ради». На цю раду збирались сотні аристократів- землевласників, аби висловити протест проти втручання в їхню приватну власність. Ця діяльність призвела до того, що консервативне оточення короля Фрідріха Вільгельма IV стало все більше поважати Бісмарка. Сподівання Отто отримати посаду прем'єр-міністра після контрреволюції листопада 1848 р. не справдились, оскільки навіть в консервативних колах його сприймали як надто радикального. В січні та липні 1849 р. Бісмарк був обраний в другу палату прусського парламенту. Тоді він вирішив повністю присвятити себе політиці та переїхати з родиною до Берліна.

18 серпня 1851, незважаючи на відсутність дипломатичної освіти, за наполяганням Леопольда фон Герлаха Бісмарк був відправлений Фрідріхом Вільгельмом IV як посланець від Пруссії до Бундестагу у Франкфурті. Призначення Бісмарка було сприйнято громадськістю як ознака перемоги соціальної та політичної реакції та як ознака капітуляції Пруссії перед Австрією. Рішення Прусського уряду 1854 р. (на тлі Кримської війни) оновити оборонний та військовий союз з Австрією наштовхнулось на критику з боку Бісмарка. Після оголошення війни Австрією проти Росії в 1855 р., за допомогою витончених маневрів Бісмарку вдалось перешкодити мобілізації збройних сил федерації проти Росії.

На початку періоду «нової ери» Бісмарк спробував зберегти свій вплив, тримаючись на відстані від радикальних консерваторів. У розлогих статтях він тепер розмірковував про «національну місію» Пруссії та про союз з національно-ліберальним рухом. Тому він вдався до помітних змін в політичному курсі. Зокрема, боротьба за єдність німців не була для нього основною метою, його метою було скористатись німецьким націоналізмом для посилення влади Пруссії. В січні 1859 він був відправлений дипломатом до Санкт- Петербурга. На новій посаді Бісмарк, в першу чергу, вдосконалив свої дипломатичні навички та насолоджувався доброзичливістю російського двору й імператорського подружжя. Однак сам він прагнув найвищих посад в Пруссії. В 1862 р. Бісмарк був відправлений до Парижа, та цю роботу він з самого початку сприймав як тимчасову.

Генерал Роон вбачав у призначенні Бісмарка прем'єр-міністром єдину можливість завадити зміні престолу та уникнути приходу до влади ліберального принца. 20 вересня 1862 р. Бісмарк знову був у Берліні. Через два дні король зустрівся з Бісмарком в замку Бабельсберг. Він обіцяв королю здійснити військову реформу та наголосив на фундаментальній важливості досягнення згоди стосовно неї. Бісмарк був призначений королем на посаду прем'єр-міністра та міністра зовнішніх справ.

Бісмарк на посаді прем'єр-міністра.

Спочатку здавалось, що війна триватиме не довго і невдовзі завершиться. Після взяття в полон Наполеона III в битві під Седаном Друга французька імперія розпалась. Однак, швидко укласти мирну угоду на вдалось, оскільки Німеччина, з Бісмарком на чолі, зажадала відокремлення Ельзаса-Лотарингії. Протягом війни прем'єр-міністр неодноразово втручався в рішення військових. Це призводило до запеклих конфліктів з військовим керівництвом, які досягли піку при розгляді питання доцільності облоги або обстрілу Парижа. Починаючи з середини жовтня 1870 р. у Версалі розпочались переговори між Бісмарком та делегаціями південнонімецьких країн. Під час переговорів Бісмарк відмовився від прямого тиску, натомість наголосив на перевагах об'єднання. В підсумку, йому вдалось втілити свої плани.

Першими про приєднання до Північнонімецького союзу оголосили Баден та Гессен-Дармштадт. Вюртемберг та Баварія відкрили шлях до створення Німецької імперії, коли їм були гарантовані особливі права. Бісмарк власноруч написав «Імператорський лист» в якому Людвіг II фон Байерн просив Вільгельма I погодитись стати імператором. 18 січня 1871 в дзеркальній залі Версаля відбулось «проголошення імператора». Цим було зафіксовано заснування Німецької імперії. Через декілька днів Париж оголосив капітуляцію. Французько-прусська війна завершилась 10 травня 1871 підписанням Франкфуртської мирної угоди. Бісмарк опинився на вершині своєї політичної кар'єри. Йому був переданий титул герцога, також Вільгельм I подарував Саксенвальд неподалік Гамбурга.

Малюнок Антона фон Вернера: прокламація Імператора Вільгельма I (заснування Німецької імперії) 18 січня 1871 та інші з Бісмарком в дзеркальній залі Версаля.

Обіймаючи посади рейхсканцлера, голови Федеральної ради (Бундесрату), прем'єр-міністра Пруссії та міністра зовнішніх справ, Бісмарк залишився найвпливовішим політиком. Після тривалого навчання Бісмарк зрозумів, що недовіра решти держав до Німеччини може бути подолана лише самообмеженням та відмовою від подальшого територіального розширення. Основною метою зовнішньої політики для Бісмарка залишилось послаблення Франції. Для цього він вирішив підтримувати гарні відносини з Австрією та Росією, але не надаючи переваги жодній з них. Внаслідок цієї політики було створено Союз трьох імператорів 1873 р. Хоча Бісмарк хотів лише погрожувати Франції, війна виявилась для нього дуже повчальною. Можливість створення союзу між обома країнами додала клопоту на решту його перебування при владі.

Отто фон Бісмарк в уніформі кірасирів, приблизно 1880 р.

15 березня 1890 р. імператор Вільгельм позбавив через конфліктний курс Бімарка остаточної підтримки. Заява про відставку Бісмарка датована 18 березня 1890 р. Наступником Бісмарка імператор призначив політично недосвідченого генерала Лео фон Капріві. Вже через день після повернення, Бісмарк вирішив скласти свої спогади та видати мемуари. Ця ідея була підтримана Лотар Бухером, без підтримки якого робота навряд чи була б колись завершена. Бухер скаржився на швидку втрату інтересу Бісмарком до написання мемуарів. Після смерті Бухера Бісмарк ще трохи доопрацьовував рукописи але робота не просувалась вперед. Перші два томи були надруковані 1898 р. та мали великий успіх. Третій том побачив світ 1921 р. Смерть дружини 1894 р. стала сильним ударом по здоров'ю Бісмарка. Починаючи з 1896 р. його здоров'я значно погіршується і він стає прикутим до візка. Захворювання на гангрену та інші недуги, які він приховував як від громадськості, так і від власної родини призвели до його смерті 30 липня 1898 р. Похований в мавзолеї разом з дружиною у Фрідріхсру.

Герцог Отто фон Бісмарк, малюнок Франца фон Ленбаха, 1894 р.

Мавзолей Бісмарка у Фрідріхсру. Меморіал Бісмарка в Берліні.