БАРОКО Художній напрям у літературі та мистецтві Європи й Америки кінця ХVI – середини XVIII ст. Характерними ознаками бароко є: контрастність, динамічність, емоційність образів, прагнення до величі та пишності, поєднання реального та ілюзій.

Термін «бароко» був уведений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище.

Термін «бароко» вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних споруд. Але згодом його починають вживати для позначення інших мистецьких явищ. У XVIII столітті термін «бароко» застосовують до музики, ХІХ столітті його вживають стосовно скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття починають говорити про бароко в літературі. Вважається, що першим термін «бароко» щодо літератури використав Фрідріх Ніцше: у 1878 році видатний філософ писав про барочний стиль грецького дифірамба, а також про барочний період грецького красномовства.

Основні художні риси бароко за Д. Наливайком УНІВЕРСАЛЬНІСТЬ, прагнення до масштабності; ДИНАМІЧНІСТЬ викликана показати швидкоплинність життя, рухливість та мінливість світу; КОНТРАСТНІСТЬ показує неоднозначність і суперечність світу

Для стилю бароко характерна: УСКЛАДНЕНА МЕТАФОРИЧНІСТЬ, що ґрунтується на поєднанні далеких одне від одного явищ і предметів. РИТОРИЧНА МОВА – прагнення посилити емоційність розповіді, щоб вразити читача, викликати у нього сплеск почуттів.

Людина доби бароко постала істотою земною: непослідовною, суперечливою і швидше зіпсованою аніж доброчесною. Бароко показало двоїстість людської натури. Людині може допомогти лише власний розум в протистоянні зі злом.