Чорнобиль. Сторінки історії

Берег Припяті. Мирна весняна українська ніч. 26 квітня 1986 року… Ця дата назавжди залишиться у памяті людства. Чорнобиль… Ти відомий сьогодні кожному – Не імям своїм, а бідою. Тою вулицею порожньою Понад припятською водою…

Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалося у наше життя це лячне і моторошне слово – Чорнобиль. Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. Важким колесом прокотилася Україною аварія на Чорнобильській атомній станції.

Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Саме в таку з ночей, 26 квітня 1986 року, на Чорнобильській атомній станції сталася аварія – вибухнув один з блоків. Ніч з 25 на 26 квітня, 1 година 23 хвилини 43 секунди.

Героями не народжуються, ними стають. На пяту годину ранку пожежу було ліквідовано. Станцію врятували. Всі 28 чоловік затулили її собою. Шестеро з них загинули. Скромні плити Митинського кладовища у підмосковї вічно будуть нести їх імена. Але залишилась радіація… Вона нечутна, невидима, не має запаху і неприступна для наших органів чуття. Але людина беззахисна перед нею.

Людина – частина природи і постраждала вона так само, як луги, ліси, звірі. Чорнобиль предявив нам суворий рахунок. Проходять роки після аварії, а біль не вщухає, тривога не полишає людей. Чи знаєш ти, світе, Як сиво ридає полин? Як тяжко, як тужно Моєму народу болить!

Минають роки після аварії на Чорнобильській АЕС,та біль не вщухає, тривога не полишає людей, повязаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Чорнобиль атомний - він, мабуть, зникне після того, як ми витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана.