Олександр Довженко «Україна в огні

Цю кіноповість про невимовні страждання україн­ців від фашистів у роки другої світової війни та сумні «здобутки» довоєнного більшовицького панування письменник почав писати на початку війни. Повість була осуджена і заборонена. Кремлівський диктатор звинувачував у ста смертних гріхах Олескандра Довженка, передусім -в ревізії ленінізму та політики Комуністичної партії. «Україну в огні» назвали ревізіоністським, націоналіс­тичним, антирадянським твором

Довженко про кіноповість: Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю... Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише'той, хто був... на її пожарах сьогодні...

Описів пожеж і вогню в кіноповісті багато, і перед нашим «духовним зором виникла вся Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких протирічивих траге­ дійних стиків. Велика нещаслива земля». О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров'ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися... Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах.

Україна України нема без пісні широкої, як степ. Отже, пісня складова її образу. Уже в першому розділі повісті родина Запорожців тихо співає улюблену Катрину «Ой піду я до роду гуляти». Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять лукаві і в огні Її, окраденую, збудять.

Образи Усі жінки змальовані автором з великою симпатією, та Олеся найближча його серцю: мабуть, це його ідеал української дівчини.Красива і чепурна, невсипуща в роботі І скромна, цнотлива й співуча. Олеся «співала так голосно і так прекрасно, як не снилося ні одній артистці».

Христя Усі жіночі образи повісті трагедійні, а образ Христі Хутірної серед них найтрагічніший, бо її привселюдно в партизанському загоні суджено за щирість і правду, за добре слово про свого чоловіка, італійського офіцера. Вона не вчинила жодного злочину, а її, порядну жінку, обізвано найбруднішими. словами «повія», «устілка», «офіцерська курва», «шмара», «сука», «гадюка», «виродок» і... «націона­лістка». Олеся і Христядва основні компоненти образу України: перша її поетична душа, а друга її трагічна доля.

Запорожці Запорожці люди працьовиті, веселі і горді. Коли Савці під час нальоту німецьких літаків радять падати, він наче знехотя відповідає: «А чого б я падав? Ідем на війну та будем од першої бомби падати?» Так на переправах і в боях гинули кращі з кращих нащадків запорозьких козаків. Тому персоніфікована в кінопо­вісті Розлука жалібно голосила понад шляхами: «Ой діточки, мої діточки...» Автор недаремно виділяє образ Лавріна Запорожця, що ввібрав традиції Козаччини і передав своїм синам- козарлюгам. Виданий поліцаєм, схоплений і катованих фашистами, Лаврін не втрачає мужності, з великою гідністю розмовляє з катом. Силу він черпає в ненави­сті до окупантів. Ось діалог між катом і ним:

Лаврін Лаврін був людиною козацького гарту: не лише сам виграв битву за своє життя, а й запалив жагою свободи інших у концтаборі: «Піднімайтесь, хто сильний і дужий! Хто жити хоче, вилізай з могил!.. Ні кроку назад! Вперед!» І сталось диво: «Такого ще не бачив ні український місяць, ані зорі. Запорожець один знищив половину ворожих автоматників... Він виводив людей на волю». З образами чоловіків природно пов'язані батальні картини, їх у кіноповісті чимало. Це битви між гітлерівцями і червоноармійцями і бойові визвольно-каральні акції партизанів. Усі вони написані з неабияким знанням стратегії і тактики ведення бою. У Довженка свій стиль опису баталії. Ось лише один приклад(натисніть два рази): Огонь... Огонь... Огонь. Танки репались і перекидались, і горіли, як на страшному суді. Горіло залізо, горіла сталь. Шалений огонь гніву й пристрасті битви надавав бійцям такої велетенської сили, що важкі гармати вертілися у них в руках, як іграшки.

Загальні висновки 1. Зміст зображеного в кіноповісті це жах війни, про який «не забудуть і потомки в віках», бо це таке горе, така наруга над українським народом, яка «лежить за межами обурення і відчаю». Відразу виникає запитання, чи можна загоїти такі рани? Можна, бо народ, який «звик тисячоліттями до сіяння, до життєтворення у всьому», без­смертний. І свідчень цьому такий епізод: «Не догоріли ще пожари, а люди кинулися вже до роботи. Уже копалися в городах... діставали з вузликів насіння і з пристрастю садили в землю». 2. У кіноповісті пророчо передбачено рене­санс зраненої України. Хоча «національна гордість не виблискувала в наших книгах класової боротьби», але вона «засяє, та так засяє на весь добрий людський світ, що осліпнуть від заздрощів всі...» Це пророцтво здійснюється на наших очах. 3. Своєю кіноповістю Олександр Довженко захис­ тив свою націю від різних наклепів з боку великодержавних російських шовіністів. 4. У кіноповісті створено безсмертн у галерею образів, особливо Лавріна Запорож­ця, Олесі, Кравчини, Христі, які вже стали окрасою класичної української літератури середини і початку другої половини XX століття. 5. Завдяки оригінальній композиції, динаміці в роз­витку дії, неповторній кінометафоричності й стилістиці/, найвищого естетичного класу «Україна в огні» стала шедевром світової кінодра­матургії.