Всесвітня історія, 7 клас, тема 8, КЗШ 114, Хорькова Л.В.

Піддані князя, короля, царя - три стани: 1. Духівництво ­- обовязок молитися, заступатися перед Богом за грішників. 2. Світські феодали - дворянство - обовязок воювати, захищати короля та його підданих від ворогів. Духівництво і дворянство мали привілеї, що належали тільки їм. Вони були звільнені від сплати податків королю. 3. Решта населення (ремісники, купці, селяни) - тре­ тій стан - обовязок працювати і своєю працею утримувати два вищі стани. Керів­на роль у третьому стані належала заможним городянам. Ця соціальна структура сус­пільства була освячена християн­ською церквою,

Фео­дали ділилися на сеньйорів і ва­салів. Заможний феодал віддавав частину своїх земель із селянами дрібним феодалам як винагороду за службу. Власник землі вважав­ся сеньйором,а феодали, що одер­ жували від нього землі, ставали його васалами (підданими).

На початок X ст. велика частина земель у Західній Європіналежала феодалам. Виникло феодальне помістя велике господарство землевласника, в якому працювали залежні селяни. У центрі помістя розташо­вувалось обгороджене панське подвір я. Тут розміщувався буди­нок феодала або його управите­ля, комори для зберігання зерна й інших продуктів, стайня, хлів, пташник і псарня. Часто феодал мав свій сад і город.

Орна земля в помісті поділялася на дві частини: панські поля і се­лянські наділи. Усе зібране з пан­ ських полів повністю надходило в комори феодала. Туди віддавали й значну частину врожаю залежні селяни. У селі налічувалося близько 10-15, іноді дворів. Кожна селянська сім я мала власні зна­ ряддя праці, робочу худобу, буди­нок. Працюючи на земельному на­ділі, селянин годував себе і родину феодала. На своїх волах, своїми знаряддями праці він обробляв і свій наділ, і поле свого власника.

Селяни обєд­нувались у сільські громади ; Залежали від феодалів; Громада відала господарськими справами; Громада виділяла кожному селя­нину рівноцінні за якістю ґрунту смужки землі наділи; Коли роз­починати жнива, де і що сіяти, селяни вирішували спільно на зібранні. Поля засівали однаковими зернови­ми культурами. Це робилося для того, щоб розпочинати і закінчувати польові роботи одночасно, бо після збиран­ня врожаю нива перетворювалася на загальне пасовище. Кожний селянин міг користуватися луками, лісами, водоймами.

Громада зобовязувалася підтримувати мир і порядок на своїй території, розшукувати злочинців. Вона намага­лася зберегти селянські звичаї, влаштовувала свята й ігри, розвязувала суперечки при поділі сімейного майна. Усієюгромадою селяни часто чинили опір панові, добивались обмеження феодальних повинностей. Селяни забезпечували себе, свого пана, його родину, слуг і гостей продуктами сільського господарства, виробами різних ремесел. У помістях були майстерні, в яких майстри виготовляли зброю,тканини, одяг тощо. Таким чином, усе необхідне для життя селян і феодалів вироблялося в їхньому господарстві.

…формував, насамперед, храм. Відвідування храму вважалося релігійним і моральним обовязком віруючого. Мрії і помисли віруючих були спрямовані на порятунок всередині душі. Всі погляди людини були звернені до Бога.

Серед селян були поширені і давні, дохристиянські уявлення про світ. Вони відобра­жалися в міфології і народній творчості щодо походження Землі, Всесвіту, явищ природи. У селян формувалися й удосконалювалися морально-етичні норми. Основними складовими народної моралі були повага і любов до вільної праці, ідеали добра, краси, цінності людських взаємо­стосунків, знання свого родоводу. Засуджувалися пияц­тво, лінощі, нещирість, злодійство, жадібність.

Християнство доби Римської імперії отримало особливу організацію церкву. Християнська церква мала особливу роль у вста­ новленні середньовічного суспільства в Європі- ви­значала правила богослужіння, норми моралі і поведінки «добрих християн». Видатним мислителем се­редньовіччя та вчителем християнства був Августин Аврелій ( рр.). Його шану­ють усі християни: в католицизмі його визнають святим, у православї блаженим, у протестантизмі він є знамени­тим теологом та вчителем церкви.

розмежовує світ на духовний та земний, або державний. людина повинна оби­рати, який світ для неї є найдорожчим. У світі земному лю­дина живе недовго, але отримує всі земні блага, а у світі духовному вона переходить на новий рівень, наближається до Бога. При правильному існуванні у земному світі люди­на після смерті потрапляє у небесний світ (рай), де перебу­ває у постійному блаженстві біля Бога.

Життя людей було складним, поширені були злид­ні. Багато віруючих вважали за ліпше присвятити своє життя служінню Богу. Вони йшли в монастирі, які надавали медичну допомогу, освіту, роботу й притулок. Монастирі заохочували прочанство (подорож з метою здійснення релігійних призначень та поклоніння святим певної релігії) і благодатно впливали на людей у складні часи. В Європі (як і в Азії) посилювалися традиції черне­цтва, що вимагало дотримання суворих правил і простого способу життя.

Параграф 8 за новим підручником