Соціальна робота з інвалідами

Законодавчо в Україні поняття «інвалід» та «інвалідність» визначено статтею 1 Закону Україну «Про реабілітацію інвалідів Україні». Інвалід це особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі й посиленому соціальному захисті, а також виконання збоку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав.

Інвалідність це втрата здоровя та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів.

У сучасній науковій літературі поруч з терміном «інвалід» широко використовуються такі означення як: «люди з функціональними обмеженнями»; «люди з особливими потребами»; «особи з обмеженими можливостями»; «особи з обмеженими фізичними можливостями»; «особи з фізичними вадами»; «неповносправні»; «особи з відхиленнями в розвитку».

Відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року причинами інвалідності є: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві; професійне захворювання; поранення, контузії, каліцтва, захворювання.

Встановлення груп інвалідності Перша група інвалідності Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі. До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або, які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.

Друга група інвалідності Підставою для встановлення другої групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, при збереженій здатності до самообслуговування, та не викликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Третя група інвалідності Підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Структура хвороб, які є причинами інвалідності, серед населення працездатного і непрацездатного віку Особи працездатного віку У % Особи старше працездатного віку У% хвороби системи кровообігу20,4хвороби системи кровообігу44,9 новоутворення16,3новоутворення22,4 травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин 13,6хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини 9,3 хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини 11,0хвороби ока та його придаткового апарату 5,8 розлади психіки та поведінки 6,9хвороби ендокринної системи, розладу харчування та порушення обміну речовин 4,8

Особливу стурбованість викликають тенденції процесу інвалідизації населення України у динаміці останніх років. Так, з 2005 по 2010 рр. майже всі щорічні показники інвалідизації зростали. Найбільш виразно цю динаміку ілюструє графічне зображення (див. Рис.1), щорічно кількість осіб з функціональними обмеженнями прямо пропорційно збільшувалася, тобто процес зростання не уповільнювався з роками. Важливо, що ця тенденція посилювалася зі зменшенням населення країни.

Рис. 1. Динаміка зростання кількості осіб з функціональними обмеженнями в Україні

Висока частка інвалідів у загальній чисельності населення України обумовлена комплексним впливом багатьох чинників, серед яких найбільш значущими є наступні: дефіцит бюджетних асигнувань на лікувально- профілактичні заходи; нестача медичних кадрів та недостатня кількість сучасного лікувального обладнання; забруднення навколишнього середовища, у першу чергу, наслідки аварії на Чорнобильській АЕС; інтенсивний розвиток техніки, транспортних технологій та урбаністичних процесів, що призводить до зростання техногенного травматизму; непослідовна та низько результативна охорона та безпека праці, особливо на підприємствах недержавної форми власності, що призводить до високого виробничого травматизму.

Працевлаштування інвалідів Невід'ємним проявом інвалідів є право на працю, незважаючи на обмежену працездатність. Право інвалідів на працю встановлено Законами України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та Про зайнятість населення, які спрямовані на створення інвалідам реальних можливостей продуктивно працювати і передбачати конкретні механізми їх реалізації.

Соціальний захист та реабілітація інвалідів Основним законом України із соціального захисту інвалідів є Закон "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 12 березня 1991 р. Цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами.

Громадянам з інвалідністю в Україні надаються права та гарантії у сфері: пенсійного та страхового забезпечення; соціальної допомоги та соціального обслуговування; медичної, психолого-педагогічної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, фізичної, соціальної, психологічної реабілітації; дошкільної, шкільної, професійно-технічної та вищої освіти; забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення; працевлаштування; доступу до об'єктів соціальної інфраструктури та транспортних засобів; створення громадських організацій інвалідів; участі у культурному житті.

При здійсненні реабілітаційних заходів інваліди мають право на: поважливе і гуманне ставлення з боку працівників реабілітаційних установ; вибір виду реабілітації і реабілітаційної установи; отримання інформації про свої права, обов'язки, умови та форми здійснення реабілітаційних заходів; відмову від реабілітаційних заходів; конфіденційність інформації особистого характеру, в тому числі стосовно особливостей і характеру ураження здоров'я; захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку.

Види реабілітаційних заходів Медичніпередбачають медикаментозне лікування, відновлювальну терапію,реконструктивну хірургію, протезування Фізичніпередбачають відновлення, покращення, стабілізацію, координацію рухових дій, уміння користуватися технічними засобами реабілітації Психологічнімають на меті психокорекцію якостей і функцій інваліда, його мотивації до життєдіяльності, профілактику негативних психічних станів Професійніпередбачають сприяння у професійному навчанні і професійній адаптації Трудовіпередбачають раціональне працевлаштування і психологічну підтримку в процесі професійної адаптації до виробничих умов Соціальніпередбачають соціально-побутову адаптацію, соціальне обслуговування, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації Психолого-педагогічніпередбачають психологічну і педагогічну корекцію розвитку Фізкультурно-спортивніпередбачають фізкультурно-спортивну підготовку та адаптацію

Технічними та іншими засобами реабілітації інвалідів є: засоби для пересування; спеціальні засоби для самообслуговування; спеціальні засоби для догляду; спеціальні засоби для орієнтування, спілкування та обміну інформацією; спеціальні засоби для освіти і занять трудовою діяльністю; протезні вироби; спеціальне фізкультурно-спортивне обладнання і спорядження, спортивний інвентар.

Для організації психологічної підтримки і супроводу інвалідів, дітей- інвалідів, їх сімей у реабілітаційних установах може створюватися психологічна служба. На психологічну службу покладаються функції щодо: забезпечення єдності психолого-педагогічних і медико- соціальних рекомендацій, професійного відбору та професійного навчання; діагностики та розвитку задатків і здібностей до професії; формування свідомого підходу до вибору професії, спеціальності, виду та місця трудової діяльності відповідно до стану здоров'я, індивідуальних особливостей і потреб галузей економіки; створення сприятливих психологічних умов для розвитку задатків, здібностей, професійно важливих якостей особистості; психологічного супроводу та систематичної психологічної підтримки в процесі професійної адаптації після працевлаштування; забезпечення психологічної підтримки та супроводу сім'ї інваліда, дитини-інваліда;

За даними Всесвітньої організації охорони здоровя, кожна десята людина на Землі – інвалід, а це 700 мільйонів людей. Люди з обмеженими можливостями не тільки борються за кожну хвилину свого життя, а й кожного дня доводять іншим, що мають право на повноцінне існування.

Пропозиції щодо змін у державній політиці для вирішення проблем інвалідності: 1) Посилити контроль над виконанням роботодавцями 4% квоти на працевлаштування інвалідів, стимулювати роботодавців до прийняття на роботу людей з особливими потребами (організувати податкові канікули, залучати бюджеті кошти для організацій, які створюють та адаптують робочі місця), сприяти вихованню толерантного ставлення до людей з особливими потребами в колективі.

2) Розробити комплексну та дієву Державну програму підтримки людей з особливими потребами, яка б починалась із всебічної підтримки особи з інвалідністю з дитинства (за умови, що вада вроджена, або набута у дитячому віці) та впродовж усього шляху соціалізації особистості (школа, ВНЗ, працевлаштування). 3) Розробити та запровадити соціальну рекламну кампанію, спрямовану на виховання толерантного ставлення до людей з особливими потребами; усунення стереотипного сприйняття людини з інвалідністю, як непрацездатної особи;

«Інвалідність це не обділеність долею, це, скоріше, такий спосіб життя при обставинах, що склалися, і цей спосіб життя може бути дуже цікавим і мені, і іншим». Олена Дунаєва

Дякую за увагу!