Презентація на тему Життя і творчість Ольги Кобилянської

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у містечку Гура- Ґумора (сучасна назва Гура- Гуморулуй) на півдні Буковини (територія сучасної Румунії) у родині дрібного службовця.

Походження Батько, дрібний урядовець Юліан Кобилянський, народився на Галичині. Належав до шляхетського роду, який мав свій герб і походив з Наддніпрянщини. Проте папери про шляхетство з легковажної руки Якова Кобилянського (не були нотаріально підтверджені, бо той вважав, що синові буде достатньо для заробітку його розумної голови. Це мало згодом великий вплив на долю письменниці. Мати, Марія Вернер, походила зі спольщеної німецької родини. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала усіх дітей у пошані та любові до українства. Брат Ольги Степан був живописцем (серед його творів портрети сестри). Ще один брат Юліан прославився як філолог, автор кількох підручників із латинської мови.

Дитинство Народилася Ольга Кобилянська у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім'ї (7 дітей, Ольга четверта дитина). З дитинства вона знала не лише українську, а й польську та німецьку мови, якими розмовляли в її родині. Через 5 років після її народження батька перевели до м. Сучави. Там Ольга Кобилянська познайомилася з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами в цілому, так і між їх доньками, зокрема Ольгою Кобилянською і Ольгою Устиянович, зародилися приятельські стосунки, які тривали до кінця життя письменниці. Пізніше вона жила в селі Димка, а з 1891 р. у Чернівцях.

Ольга Кобилянська У Південній Буковині, заселеній переважно румунами й українцями, українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 1860–1880 рр. не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській знань з історії та культури українського народу. Перші її літературні твори, написані німецькою мовою ще без чіткого уявлення, що значить слово «література», припадають на початок 1880-х років («Гортенза, або Нарис із життя однієї дівчини», «Доля чи воля?»). Ранні неопубліковані твори Кобилянської («Гортенза», «Малюнок з народного життя на Буковині», «Видиво», «Людина з народу» та ін.) сьогодні зберігають переважно пізнавальне значення, відображаючи окремі сцени з життя містечкової інтелігенції, людей із народу. Сприйняття Кобилянською німецької культури проходило через її особисті зв'язки з відомими німецькими та австрійськими редакторами та видавцями журналів і газет. Це спілкування дало змогу їй надрукувати німецькою мовою такі твори як «Природа», «Битва», «Некультурна», «Мужик». Особливе значення мали тривалі контакти О. Кобилянської з німецьким письменником Л. Якобовським (1868–1900 рр.), які відбивали певні закономірності розвитку міжлітературних взаємин української та австрійсько- німецької літератур кінця XIX початку XX століття. У 1890-ті роки, коли активізується співпраця з Л. Якобовським, Кобилянська публікує на німецькій мові свою статтю «Марко Вовчок та її оповідання», цілий ряд перекладених німецькою мовою оповідань українських письменників. Водночас ці контакти сприяли тому, що твори німецьких авторів друкувалися у перекладі українською мовою. Леся Українка, О. Маковей, Д. Лукіянович, А. Крушельницький перекладали твори Л. Якобовського та друкували їх у чернівецькій «Буковині», у львівському «Літературно-науковому віснику».

Німецька мова, як і німецька культура, відіграли позитивну роль у житті й творчості Кобилянської. Вони, як слушно зауважила Леся Українка, допомогли Кобилянській вийти в широкий світ загальнолюдської культури. Але для утвердження Кобилянської як української письменниці треба було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше усвідомлювала й з кінця 1880-х років наполегливо вивчала культурну спадщину свого народу, виявляла дедалі більший інтерес до його життя. Під впливом свого оточення письменниці й діячки жіночого руху Наталії Кобринської, першої української жінки-лікарки в Австро-Угорщині Софії Окуневської (стала праобразом героїні твору «Доля чи воля?»), художниці Августи Кохановської (ілюструвала новели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом») вона почала писати рідною мовою. Одним із імпульсів до цього стала закоханість Ольги в Євгена Озаркевича, брата Наталії Кобринської. Тоді ж вона взяла активну участь у феміністичному русі. Ставши 1894 року однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя.

Ці думки виявилися в ранніх творах письменниці. У деяких з них («Гортенза», «Вона вийшла заміж» та ін.), змальовуючи духовний світ своїх героїнь, письменниця робила наголос на їхніх пошуках особистого щастя. В «Людині» (а ще більше в «Царівні») особисте щастя героїнь Кобилянської більш чи менш пов'язується з соціальними проблемами, активною позицією людини в житті, з необхідністю боротися з несприятливими обставинами. Продовжуючи проблематику «Людини», повість «Царівна» (1895 р.) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. Повість має складну творчу історію. Її творення й доопрацювання було тривалим (1888–1893), первісний текст був німецький, пізніший український. Надрукували повість у газеті «Буковина» (1895 р.) і того ж року вона вийшла в Чернівцях окремим виданням. Торкнувшись морально-етичних проблем життя інтелігенції в новелах, як «Аристократка» (1896 р.), «Impromptu phantasie», Кобилянська продовжила розробляти їх у наступних творах і створила три цілісних образи жінок-інтелігенток в оповіданні «Valse melancolique» (1898 р.). Згодом вона повернулася до цієї теми в повістях «Ніоба» (1905 р.), «Через кладку», «За ситуаціями» (1913 р.).

Тема інтелігенції проходить через усю творчість Кобилянськоі від її ранніх оповідань та повістей до «Апостола черні». Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем друга провідна лінія творчості Кобилянської. «Щоденники» письменниці переконливо свідчать, що в 2-й половині 1880-х рр. вона замислювалася над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі «Жебрачка» (1895) письменниця вперше показала людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. У середині 1890-х рр. письменниця поглибила знання селянського життя, чому сприяли її тісні контакти зі жителями сіл, зокрема Димки (згодом це село ввійшло в її творчість картиною страшного братовбивства в повісті«Земля»). Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна». Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість «Земля». На початку 1890-х рр., розробляючи проблеми, накреслені в ранніх творах, письменниця прагне розширити сферу своїх художніх пошуків, звертається до абстрактно-символічних тем і образів («Акорди», «Хрест», «Місяць» та ін.), пише ряд поезій в прозі, серед яких є майстерні художні мініатюри. Кобилянська публікувала окремі твори в модерністських журналах «Світ», «Українська хата»

Реалістичні й романтичні тенденції творчості Кобилянської своєрідно поєдналися в одному з її найкращих творів повісті «В неділю рано зілля копала», в основі якої мотив романтичної балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», неодноразово опрацьованої українськими письменниками, зокрема Михайлом Старицьким в однойменній драмі. Повість перекладена багатьма мовами, була інсценізована, з успіхом йшла на сцені. Творчість Кобилянської х рр., коли Буковина опинилася під владою Румунії, проходила у складних умовах. Українська мова й культура була об'єктом переслідувань, проте й у таких умовах Кобилянська налагоджувала контакти з українською літературною молоддю журналу «Промінь» (1921–1923 рр.), з місячником «Нові шляхи» (Львів), з видавництвом «Рух» (Харків), де протягом 1927–1929 рр. вийшли її «Твори» в 9 томах. У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів румунського панування з'явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни («Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі» (1917 р.), «Зійшов з розуму» (1923) та ін.) подібно до творів Василя Стефаника, Марка Черемшини, Осипа Маковея, Катрі Гриневичевої та ін.

У деяких оповіданнях та новелах повоєнного періоду Кобилянська повернулася до тих морально-етичних проблем, що були предметом художнього аналізу в її творах кінця 19 початку 20 ст. Так, мотиви «Землі» знайшли своєрідне продовження та поглиблення в оповіданні «Вовчиха». Творчість Кобилянської х рр. підпадала під вплив символізму («Сниться», «Пресвятая Богородице, помилуй нас!»). У романі «Апостол черні» письменниця наділила буковинське духівництво, зокрема таких духовних пастирів, як о. Захарій, багатьма громадянськими й християнськими чеснотами. Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях; 1901 року вони вийшли окремою книжкою під назвою «Kleinrussische Novellen». Найкращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, зокрема слов'янськими. О.Кобилянська і Л.Українка

Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини (1880 р.) оповідання німецькою мовою Воля чи доля? (1883 р.) оповідання німецькою мовою Картинки з життя Буковини (1885 р.) оповідання Видиво (1885 р.) алегорична замальовка Голубка і дуб (1886 р.) алегорична замальовка Вона вийшла заміж (1886–1887 рр.) оповідання Людина (1886 р.) повість Природа (1887 р.) новела Жебрачка (1888 р.) У св. Івана (1890 р.) оповідання Impromtu phantasie (1894 р.) Valse melancolique (1894 р.) Рожі (1896 р.) мініатюра Він і вона (1895 р.) оповідання Час (1895 р.) Битва (1895 р.) У св. Івана (1895 р.) оповідання Банк рустикальний (1895 р.) оповідання Земля (1895–1901 рр.) повість Аристократка (1896 р.) Некультурна (1897 р.) новела Поети (1897 р.) мініатюра Слово зворушенного серця Царівна (1895 р.) повість, яка почалась писатись як німецькомовна повість Lorelei (1888 р.) Що я любив (1896 р.) мініатюра, оповідання Покора (1898 р.) Акорди (1898 р.) На полях (1898 р.) оповідання Там звізди пробивались (1900 р.) мініатюра Під голим небом (1900 р.) нарис Смутно колишуться сосни (1901 р.) мініатюра Мої лілеї (1901 р.) мініатюра Самітно мені на Русі (1902 р.) мініатюра Осінню (1902 р.) За готар (1903 р.) оповідання Твори

До світа (1903 р.) Ніоба (1905 р.) повість Через кладку (1905 р.) оповідання В долах (1907 р.) мініатюра В неділю рано зілля копала… (1908 р.) Весняний акорд (1910 р.) мініатюра За ситуаціями (1913 р.) Юда (1917 р.) Лист засудженого вояка до своєї жінки (1917 р.) Назустріч долі (1917 р.) Сниться (1917 р.) Василка (1922 р.) Вовчиха (1923 р.) оповідання Зійшов з розуму (1923 р.) Апостол черні (1926 р.) Але Господь мовчить… (1927 р.) Пресвятая Богородиця, помилуй нас! (1928 р.) Не смійтесь (1933 р.) Екранізації За творами письменниці знято фільми: «Земля» (1954 р.; у ролях А. Бучма, Л. Швачко), «Вовчиха» (1967 р.), «Меланхолійний вальс» (1990 р., т/ф; режисер Б. Савченко), «Царівна» (1994 р., телесеріал; режисер С. Туряниця) тощо. Переклади Німецькою мовою: «Die kleinrussischen Novellen» («Малоруські новели», передмова до видання Адама Георга)

Щоденник У Чернівцях діє єдиний в Україні Літературно-меморіальний музей письменниці, розміщений у будинку, де О.Кобилянська жила з 1925 року до самої смерті. Там, серед численних експонатів і особистих речей, зберігається унікальний документ щоденник Кобилянської. Це два загальні зошити, написані німецькою мовою (деякі слова українською та польською). Перший запис зроблено 1 листопада 1883 року. Вона вела щоденника протягом понад 7 років, коли жила в Кімполунзі, Димці, Болехові. Майже 70 років ці раритети були за кордоном, їх зберіг і передав до музею відомий американський адвокат Іван Панчук

О. Кобилянська померла 21 березня 1942 р. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою письменниці. Смерть

Вшанування памяті Вулиця Ольги Кобилянської (Чернівці). Літературно-мистецька премія імені Ольги Кобилянської. 29 січня 2014 року у місті Шепетівка з'явилась Вулиця Ольги Кобилянської. 70 курінь УПЮ імені Ольги (Юліанівни) Кобилянської.

Памятники Ользі Кобилянській

Презентацію підготовила Учениця 10 класу Свялявської загальноосвітньої школи l-lll ступенів 3 Соляр ДІана