Олександр Сергійович Пушкін – життєвий та творчий шлях письменника

Олекса́ндр Сергі́йович Пу́шкін Відомий російський поет, драматург та прозаїк, реформатор і творець сучасної російської літературної мови

В сімї було троє дітей: ОлександрОльга Лев

Дитинство. Народився 26 травня (6 червня) 1799 р. у Москві. Літні місяці 1805– 1810 майбутній поет зазвичай проводив у своєї бабусі по матері, Марії Олексіївни Ганібал (1745–1818, уродженої Пушкіної, з іншої гілки роду), у підмосковному селі Захарово поблизу Звенигорода. У метричній книзі церкви Богоявлення в Єлохові (зараз на її місці знаходиться Богоявленський собор в Єлохові) серед інших, є такий запис: «27 травня. У дворі колежского реєстратора Івана Васильєва Скварцова у мешканця його Моера Сергія Львовича Пушкіна народився син Олександр. Хрещений 8 червня. Ранні дитячі враження відбилися в перших дослідах пушкінських поем, написаних трохи пізніше («Монах», 1813; «Бова», 1814), в ліцейних віршах «Послання до Юдина» (1815), «Сон» (1816)

19 жовтня 1811 було відкрито Царськосільський ліцей

Навчання Поет навчався з 1811 по 1817 р. у Царськосільському ліцеї. 8 січня 1815 р. відбулись державні іспити 1.Закон Божий. 2.Географія. 3.Історія. 4.Німецька мова. 5.Моральні та політичні науки. 6.Латинь. 7.Французька мова. 8.Математика. 9.Фізика. 10.Російська словесність. 11.Читання власних творів.

Молодість З Ліцею Пушкін був випущений в червні 1817 в чині колезького секретаря (10-го класу, по табелі про ранги) та визначено в Колегію закордонних справ. Він стає постійним відвідувачем театру, бере участь у засіданнях «Арзамаса», в 1819 вступає в члени літературно-театрального співтовариства «Зелена лампа», яким керує Союз благоденства (див. Декабристи). Не беручи участі в діяльності перших таємних організацій, Пушкін проте пов'язаний дружніми узами з багатьма активними членами декабристських товариств, пише політичні епіграми та вірші «До Чаадаєва» («Любові, надії, тихої слави …», 1818), «Вольность» (1818), «Плюсковой»(1818), «Село» (1819). У ці роки він зайнятий роботою над поемою «Руслан і Людмила», розпочатої в Ліцеї і відповідала програмним установкам літературного суспільства «Арзамас» про необхідність створення національної богатирської поеми. Поема завершена у травні 1820 і після публікації викликала запеклі відгуки критиків, обурених зниженням високого канону.

Заслання Перебування під час заслання в 1820–1824 в Катеринославi та Одесі, відвідування Києва, Кам'янки біля Білої Церкви, помістя Родзянків на Полтавщині, Бовтишки на Кіровоградщині) познайомило Пушкіна з українським національним життям і природою України.

У Кишиневі поет пише свою поему "Кавказький полонений", яка відразу після публікації приносить Пушкіну славу і визнання. Чи знаєте, що молодий «недоросль» Пушкін (як жартівливо називав себе поет) був у Гурзуфі? І то був один з найплідніших творчих періодів: поеми «Кавказький полонений» і «Бахчисарайський фонтан», понад 30 ліричних елегій і поетичних фрагментів, зокрема, передмова до вже надрукованої поеми «Руслан і Людмила» – «У лукоморья дуб зеленый…».

У липні 1824 року поет подає прохання про відставку, яке задовольняють. Він прямує до своїх батьків в Михайлівське (маєток в Псковській області). Там він пише цілий ряд своїх творів, серед яких знаменитий вірш "Я помню чудное мгновенье…".

18 лютого 1831 року Олександр Сергійович Пушкін вінчається з Наталією Гончаровою і переїжджає жити в Петербург, орендуючи дачу в Царському селі. Цього ж року починає писати роман у віршах Євгеній Онєгін

«Євге́ній Онє́гін» (1823–1831) роман у віршах Олександра Сергійовича Пушкіна, один з найзначніших творів російської словесності. За мотивами роману Чайковський написав однойменну оперу. Існує багато екранізацій як роману, так і опери, є багато пародій на окремі частини роману або тільки на його особливий віршований розмір (так звану онегінську строфу).

роки. Цей період вкрай важкий для Пушкіна. Сім'я і маєток Пушкіна вимагали все більших грошових витрат, але останні твори письменника не принесли йому великого прибутку. Незважаючи на скрутне фінансове становище, в 1934 році Пушкін відчуває необхідність піти з під опіки царя і подає прохання про відставку, яке задовольняється. Протее, одночасно з цим, йому забороняють далі працювати з державними архівами. Посилюється громадська критика поета, об'єктивна причина якої криється в тому, що кращі його твори були заборонені цензурою. Ще однією спробою налагодити фінансові справи стає заснування літературного журналу "Сучасник« в 1836 році. На жаль, прибутки від продажів журналу не покрили навіть витрат на його створення. У листопаді 1836 року виникає конфлікт Пушкіна з французьким офіцером Жоржем Шарлем Дантесом, причиною якого була ображена честь поета.

27 січня на дуелі поет поранений; куля перебила шийку стегна і проникла в живіт. Поранення виявилось смертельним. Перед смертю Пушкін, приводячи до ладу свої справи, обмінювався записками з імператором Миколою I. Записки передавали двоє людей: поет В. А. Жуковський та лейб-медик імператора Миколи І М. Ф. Арендт. Помер Пушкін 29 січня (10 лютого) о 14:45 годині від перитоніту. В день смерті створили посмертну маску поета. Похований на кладовищі Святогірського монастиря Псковської губернії. Серед дітей Пушкіна тільки двоє залишили нащадків Олександр і Наталія. Нащадки поета живуть зараз в Англії,Німеччині, Бельгії, близько п'ятдесяти з них мешкають в Росії, в тому числі Тетяна Іванівна Лукаш, прабабуся якої (онука Пушкіна) була одружена з внучатим племінником Гоголя Загибель

Памятники О.С.Пушкіну встановленні в 44 країнах, в цілому нараховується 190 монументів. Памятник Пушкіну в м. Вена Памятник Пушкіну в м. Ужгород