Матеріали до уроків у 10 кл.

Органели ( від грец. органон – орган, інструмент ) – постійні клітинні структури, обмежені однією або двома мембранами, а деякі взагалі не мають мембранної оболонки. Кожна з органел забезпечує відповідні процеси життєдіяльності клітини, тому особливості їхньої будови пов язані з функціями, які вони виконують.

До двомембранних органел належать : мітохондрії пластиди.

Мітохондрії ( від грец. мітос – нитка, хондрос – зернятко ) – органели у вигляді гранул, паличок, ниток, завдовжки від 0,5 до 7 мкм. Наявні в клітинах рослин, грибів, тварин, крім одноклітинних еукаріотів – анаеробів.

Кількість їх у клітинах може коливатися від 1 до і більше, що залежить від активності обміну речовин і перетворення енергії.

Стінка мітохондрії складається із двох мембран – зовнішньої гладенької та внутрішньої, що має вирости всередину – гребені або кристи, які поділяють мітохондрію на відсіки.

Кристи мають вигляд дископодібних, трубчастих чи пластинчастих утворів, які часто розгалуджуються. На поверхні крист, що межує із внутрішнім середовищем мітохондрії, є особливі грибоподібні білкові утвори – АТФ - соми, які містять комплекс ферментів, необхідних для синтезу АТФ.

Внутрішній простір мітохондрій заповнений напіврідкою речовиною – матриксом. Там містяться рибосоми, молекули ДНК, і - РНК, т - РНК та синтезуються білки, що входять до складу внутрішньої мембрани.

Описав мітохондрії у 1894 р. Ріхард Альтман і назвав їх біобластами. Назву мітохондрія у 1897 р. запропонував К. Бенд. Внутрішню будову цих органел встановили у 1952 р. Фрітьоф Сьостранд та Джордж Пелед.

Основна функція мітохондрій – синтез АТФ. Цей процес відбувається за рахунок енергії, яка звільняється під час окиснення органічних сполук, тобто перетворення енергії окислених речовин на енергію фосфатних зв язків. Початкові реакції відбуваються в матриксі, а наступні – на внутрішній мембрані.

Мітохондрії розмножуються шляхом перешнуровування. Їм властива певна автономія : вони ніколи не виникають заново, а утворюються лише в результаті ділення, мають власну ДНК. Це говорить про те, що в минулому це були окремі структури, можливо паразитичні або симбіотичні, які сьогодні перетворились на потрібний для існування органоїд.

Пластиди ( від грец. пластидес – виліплений, сформований ) – органели, характерні лише для рослинних клітин і деяких евгленових одноклітинних тварин. Відомо три типи пластид : хлоропласти, хромопласти та лейкопласти, які відріз - няються забарвленням, особливостями будови та функцій.

Хлоропласти ( від грец. хлорос – зелений ) – пластиди зеленого кольору від наявності хлорофілу. Хлоропласти мають зовнішню гладеньку мембрану і внутрішню, що утворює вирости. Внутрішній простір хлоропластів заповнює речовина – строма, де містяться молекули ДНК, різні типи РНК, рибосоми, зерна крохмалю.

З внутрішньою мембраною пов язані – тилакоїди – структури, що нагадують пласкі цистерни. Великі тилакоїди розташовані поодиноко, а дрібніші зібрані в грани, які нагадують стопки монет. У тилакоїдах містяться основні пігменти – хлорофіли та допоміжні – каротиноїди. Тут наявні також усі ферменти, які необхідні для здійснен - ня фотосинтезу.

Основна функція хлоропластів – здійснення фотосинтезу. Крім того, у них на мембрані тилакоїдів є АТФ - соми, де відбувається синтез АТФ. Також у хлоропластах синтезуються ліпіди, білки мембран тилакоїдів та ферменти, що забезпечують реакції фотосинтезу.

Хромопласти ( від грец. хроматос – колір, фарба ) – пластиди, забарвлені у різні кольори : жовтий, зелений, фіолетовий, завдяки пігмен - там каротиноїдам, які в них накопичуються. Цим вони надають певного кольору квіткам, плодам, коренепло - дам, деяким незеленим листкам. Внутрішня мембрана у хромопластах відсутня, інколи зустрічаються окремі тилакоїди.

Лейкопласти ( від грец. лейкос – безбарвний ) – безбарвні пластиди різноманітної форми, в яких запасаються деякі сполуки – крохмаль, білки. Внутрішня мембрана утворює нечисленні тилакоїди. У стромі містяться рибосоми, ДНК, різні типи РНК, ферменти, які забезпечують синтез і розщеплення запасних речовин.

Пластиди одного типу здатні перетворюватись на пластиди іншого типу : - лейкопласти на хлоропласти і хромопласти ; - хлоропласти на хромопласти під час старіння листків, стебел та дозрівання плодів. Хромопласти є кінцевим етапом розвитку пластид, вони не перетворюються на пластиди інших типів.

Мітохондрії та хлоропласти, на відміну від інших органел, характеризуються певним ступенем автономії в клітині. Молекули ДНК у мітохондріях і пластидах забезпечують механізми цито - плазматичної спадковості, бо здатні зберігати та передавати під час поділу цих органел певну частину спадкової інформації.

Дати коротку характеристику мітохондріям і пластидам