Анна Ахматова

Ахматова Анна Андріївна (Горенко) російська поетеса, родом з України, представниця акмеїзму. Лауреат міжнародної літературної премії «Етна-Таорміна» (Італія, 1962). Почесний доктор літератури Оксфордського університету (Велика Британія).

1906–1907 навчалась у Фундуклеївській жіночій гімназії (Київ), по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі. Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, узяла прізвище «Ахмат» прабабці по материнській лінії. Народилася в родині відставного флотського інженера-механіка Андрія Горенка родина переїхала з Одеси до Царського Села, де Анна навчалась в Царськосільській гімназії в 1900–1905 роках.

1910 одружилась з російським поетом Миколою Гумільовим. Того ж року відвідала Париж, потім Італію. Дебютувала в літературі збіркою поезій «Вечір», проте славу їй принесла книга «Чотки» (1914) в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев майбутній історик.

Жовтневу революцію більшовиків Ахматова не прийняла, але Росію не покинула року був розстріляний її чоловік Микола Гумільов, на той час вони були вже розлучені, звинувачений у контрреволюційній змові, а пізніше був двічі ув'язнений її син. Трагедії особистого життя поетеси не зупиняли її активної творчої діяльності. У 20-ті роки Анна Ахматова посіла чільне місце в російській поезії: її як дослідницю цікавили життя та творчість Олександра Пушкіна, якому присвятила, зокрема, есе «Загибель Пушкіна». Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці і з 1923 до 1934 року вона практично не друкувалась. Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, аж ніяк не можна в повній мірі назвати авторськими.

1962 побачила світ її 22-річна праця «Поема без героя». Основні збірки поезій Ахматової: «Подорожник», «Anno Domini», «Біг часу», «Реквієм» була номінована на Нобелівську премію з літератури в Італії отримала премію «Етна-Таорміна», а 1965 року диплом почесного доктора Оксфордського університету. Церемонія пройшла особливо урочисто. Вперше в історії Оксфордського університету англійці порушили традицію: не Анна Ахматова сходила по мармурових сходах, а ректор спускався до неї.

Останній публічний виступ Анни Ахматової відбувся у Великому театрі (Москва) на урочистому вечорі, присвяченому Данте. Восени 1965 року перенесла 4-й інфаркт, а 5 березня 1966 року померла в підмосковному кардіологічному санаторії. Похована на Комаровському кладовищі під Ленінградом. Мати поетеси Інна Еразмівна Стогова похована в селі Слобідка- Шелехівська (Хмельницька область, Україна), де відкрито музей родини Ахматових.

Творчість любовна і рефлексивна лірика (збірки «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Anno Domini») любовна і рефлексивна лірика (збірки «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Anno Domini») лірико-епічні поеми («Поема без героя», «Реквієм пам'яті жертв сталінських репресій») лірико-епічні поеми («Поема без героя», «Реквієм пам'яті жертв сталінських репресій») вірші про війну вірші про війну переклади поезії (у тому числі Івана Франка). переклади поезії (у тому числі Івана Франка).

А ты думал - я тоже такая, Что можно забыть меня, И что брошусь, моля и рыдая, Под копыта гнедого коня. Или стану просить у знахарок В наговорной воде корешок И пришлю тебе странный подарок - Мой заветный душистый платок. Будь же проклят. Ни стоном, ни взглядом Окаянной души не коснусь, Но клянусь тебе ангельским садом, Чудотворной иконой клянусь, И ночей наших пламенным чадом - Я к тебе никогда не вернусь. Июль 1921, Царское Село

Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов'язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови. Її ранні вірші були пройняті індивідуалістичними, занепадницькими мотивами. Пізніше написала ряд патріотичних віршів, цикли поезій: «Іва» (1940), «Ташкентські вірші» (1942–1944), «Слава миру» (1950). Значна частина її творчості присвячена Україні. Зокрема це поетичний цикл «Київський зошит», збірка «Вечір». У 1958 році А. Ахматова переклала на російську мову збірку поезій Івана Франка «Зів'яле листя».

Творчість А. Ахматової продовжувала й розвивала традиції російської класики XIX ст. - О. Пушкіна, І. Гончарова, І. Тургенева, Ф. Достоєвського, Л. Толстого. Значну роль у становленні її поетики відіграла естетична програма акмеїзму. Засадничим принципом ахматовської лірики є настанова на "пізнання світу через біль", що перегукувалася з художнім світом І. Анненського. Творчість А. Ахматової продовжувала й розвивала традиції російської класики XIX ст. - О. Пушкіна, І. Гончарова, І. Тургенева, Ф. Достоєвського, Л. Толстого. Значну роль у становленні її поетики відіграла естетична програма акмеїзму. Засадничим принципом ахматовської лірики є настанова на "пізнання світу через біль", що перегукувалася з художнім світом І. Анненського.

На ранньому етапі творчість Ахматової була "любовним щоденником", у якому тема кохання розроблялася під кутом зображення драматичних надламів і розривів взаємин. У процесі творчого розвитку поетеси її лірика поступово набувала форми своєрідного "літопису" трагічної епохи. Однією з центральних категорій художньої філософії Ахматової стала категорія пам'яті. На ранньому етапі творчість Ахматової була "любовним щоденником", у якому тема кохання розроблялася під кутом зображення драматичних надламів і розривів взаємин. У процесі творчого розвитку поетеси її лірика поступово набувала форми своєрідного "літопису" трагічної епохи. Однією з центральних категорій художньої філософії Ахматової стала категорія пам'яті. У художньому світі А. Ахматової відбувається "матеріалізація" складних і тонких душевних порухів. Поетеса широко використовує психологічну деталь. Ахматовській ліриці притаманні емоційна стриманість, лаконізм і аскетичність у доборі художніх засобів, настанова на відтворення буденної мови.

Презентацію підготувала учениця 11-Б класу Безсмертна Вікторія