( кінець VII – перша половина VI ст. до н. е.)

Сапфо ( бл. 630 до н. е. 570 до н. е.) давньогрецька поетеса, представниця монодичної пісенної лірики. Уродженка острова Лесбос, міста Мітіліні. Була засновницею та начальницею « Дому Муз » при храмі Афродіти, гуртка знатних дівчат, яких навчала музиці, віршуванню й танцям. У центрі її лірики теми любові. Катулл та Горацій її наслідували. Розповідають, що Солон знаменитий реформатор VI століття, почувши вірші Сапфо, сказав, що не хоче помирати раніше, ніж вивчить їх напам ' ять. На острові Лесбос карбували монети із зображенням поетеси. Пісні її співали в усіх еллінських землях. Лірика Сапфо мала великий вплив на Евріпіда, в п ' єсах якого вперше в давньогрецькій драматичній поезії показано муки і шал кохання. Образ поетеси часто зустрічається у творах живописців, скульпторів, романістів, драматургів. Згодом її перекладатимуть Іван Котляревський та Іван Франко, Агатангел Кримський. Не обходять її й сучасні перекладачі. Сапфо ( бл. 630 до н. е. 570 до н. е.)

За переказом, Сапфо була дочкою аристократа, що займався торгівлею, і жінки на ім ' я Клеїс. У шість років осиротіла, тому матері довелося віддати її до школи гетер, де навчали співу і танцям. Абсолютний слух обумовив захоплення поезією. Вже в юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невисокого зросту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік. Через політичні обставини, приблизно в 17- літньому віці всій родині Сапфо з братами Хараксом, Ларіхом й Еврігом довелося бігти з острова на Сицилію. Лише в 595 до н. е., коли Сапфо вже було за тридцять, вона змогла повернутися на Лесбос і оселитися як і раніше в Мітіліні. Незабаром Сапфо буцімто вийшла заміж за Керкіла і народила дочку Клеїс. Але доля була до неї жорстока : з невідомих причин, і чоловік, і дитина Сапфо прожили недовго. Існувала легенда, що Сапфо покінчила із собою близько 572 до н. е., через кохання кинувшись у море зі скелі на острові. Критики знаходять пояснення « самогубству »: « кинутися з Левкадської скелі » було поширеною метафорою, що означала « очистити душу від пристрастей », подібні вчинки вважалися ритуальними і практикувалися в рамках культу Аполлона. Життя Сапфо

Основна тематика творчості Сапфо жіночі культові гімни, весільні пісні. Сапфо широко використовує й фольклорну пісню та епос, але традиційні мотиви фольклорних та обрядових дівочих пісень набувають особистого звучання. Ліричні творіння Сапфо здебільшого позначені сяючою радістю, оптимізмом, пристрасним бажанням злитися з природою, яку поетеса безмірно любить і розуміє. Вона розмовляє з джерельцем, що « посилає крізь гілля яблунь своє дзюрчання ніжне », милується « льотом голубків », трояндами, своїми улюбленими квітами, які схилилися над печерою німф і з пелюстків яких « стікає томливо дрімота », дихає ароматом запашних трав, медунки та анісу, найпростіших польових квіток. Ці невеличкі й барвисті замальовки відповідають настрою авторки, створюють тло, на якому розвивається почуття. В стародавні часи поетичні твори Сапфо становили дев ' ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні ( епіталами ), пісні любовні і елегії. З усього масиву творчості Сапфо до нас дійшли, крім численних уривків, тільки дві цілі поезії : гімн до Афродіти, в якому поетеса благає богиню допомогти їй у коханні, і друга поезія, перекладена пізніше римським поетом Катуллом і потім безліч разів перекладена всіма мовами світу, поезія, що змальовує в усій реальності силу любовного почуття. Обидві поезії в оригіналі написані так званою « сапфічною строфою », особливою формою чергування наголошених і ненаголошених складів, яка в римській літературі увійшла в ужиток особливо після Горація. Жереб мені Випав такий : Серцем палким Любити Ласку весни, Розкіш, красу, Сонця ясне Проміння. Творчість

Девід Кемпбелл стисло окреслив деякі з найпривабливіших якостей поезії Сапфо : « Простота мови і чіткість думки в усіх цих фрагментах очевидні ; жарти і пафос, звичайні в англійських віршах про любов і нерідко зустрічаються в творах Катула, відсутні повністю. Її образи ясні - горобці, запряжені в колісницю Афродіти, повний місяць у зоряну ніч, єдине червоне яблуко на верхівці дерева - і іноді вона детально зупиняється на них, розвиваючи їх самі по собі. Вона використовує пряму мову, цитуючи справжні чи вигадані діалоги, і тим самим досягає враження безпосередності. Коли мова йде про киплячі в її душі почуття, вона спокійно вибирає слова для їх вираження. У цьому вона спирається передусім на мелодику мови : її вміння підбирати положення голосних і приголосних звуків, яким захоплювався Діонісій Галікарнаський, очевидно майже в будь - якій строфі ; музика, під яку вона співала свої вірші, вже не звучить, але, прочитані вголос, вони, як і раніше, зачаровують ». Особливості поезії