У 1897 році Рільке познайомився з Лу Андреас Саламе, дочкою генерала російської армії французького походження, яка народилася в Петербурзі. Розумна, із сильним характером дівчина запалила Рільке своїми розповідями про вітчизну, разом із нею Рільке у 1899 – 1900 роках подорожує Росією і Україною. Поет був вражений красою української природи, народними піснями.

Протягом років видатний австрійський поет Райнер Марія Рільке двічі побував у Російській імперії (до складу якої тоді входила більша частина України). Спілкування з українською та російською інтелігенцією, безкраї простори і православя справили на поета надзвичайно великий вплив. Як писав він у листі до Леоніда Пастернака, «в очікуванні майбутньої подорожі я почуваю себе так, немов дитина перед різдвяними святами».

З віком хочу йти, Вчувати вітер віщого листа, Якого склали Бог, і я, і ти. Чужа рука вгорі його горта…

Великим переживанням Рільке стала краса української природи, безмежжя рівнини й степу. На цій землі поет знаходить зразок жаданого єднання людей, природи, землі і Бога. Україна стала для нього духовною Батьківщиною.

Поета вразив Київ. Він милувався золотими банями Софіївського собору та Києво – Печерської лаври. Спускався у печери як з прочанами, так і сам, довго ходив зі свічкою. У місті близькому до Бога - Києві – Рільке хотів оселитися назавжди.

Сьогодні кілька разів мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир. В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті,раз з людьми.

Рільке подорожував Дніпром до Кременчука, зупинився у Каневі, знайомився з українцями, піднімався на Черневу Гору вклонитися Кобзареві, якого вважав не тільки великим поетом, а і талановитим художником.

Поїздом їде до Полтави. Звідти-до навколишніх сіл щоб природу і людей зблизька побачити.

«Це було закличне звучання далини й самотності, яке залунало в мені одного разу під Полтавою, увечері, коли хатини були такі німі й самотні перед ніччю, що насувалася»

Повернувшись до дому, поет записав до щоденника: Згадую полтавські степи, надвечірні зорі,хатки,й охоплює душу сум, що мене там немає.

Згаси мій зір я все ж тебе знайду Замкни мій слух я все ж тебе почую, Я і без ніг до тебе домандрую, Без уст тобі обітницю складу.

Дякую за увагу! Підготувала учениця 11-Б класу Ковальчук Юлія