ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО МІСЦЕ ЛЮДИНИ В ПРИРОДІ.
В. І. Вернадський ще в першій половині XX століття передбачав, що біосфера розвинеться в ноосферу. Спочатку В. І. Вернадський розглядав ноосферу (від грецьк. ноос розум) як особливу «розумову» оболонку Землі, що розвивається поза біосферою. Але згодом він дійшов висновку, що ноосфера це певний стан біосфери, за якого розумова діяльність людини стає визначальним фактором її розвитку. Зокрема, він зазначав, що біосфера переходить у новий етап ноосферу під впливом наукової думки й людської праці. В.І.Вернадський
Ноосфера це якісно нова форма організації біосфери, яка формується внаслідок її взаємодії з людським суспільством і передбачає гармонійне співіснування природи й людини. Вчення Вернадського про ноосферу включає чотири основні положення: 1. Ноосфера історично останній стан геологічної оболонки біосфери, що перетворюється діяльністю людини. 2. Ноосфера сфера розуму і праці. 3. Зміни біосфери обумовлені як свідомою, так і підсвідомою діяльністю людини. 4. Розвиток ноосфери пов'язаний з розвитком соціально-економічних факторів.
Збільшення видобутку корисних копалин. Нині він перевищує 120 млрд т на рік, що у п ять разів більше маси гірських порід, які виносяться річками у відкрите море. Масові споживання органічної речовини, утворені фотосинтезом у минулі геологічні епохи, що призводить до неминучого збільшення вмісту вуглекислого газу у біосфері і зменшення вмісту кисню. Розсіювання енергії в ноосфері, а не її накопичення, як це було до появи людства. Масові створення у ноосфері речовин, які не є характерними для неї.
Поява нових трансуранових хімічних елементів у зв язку з розвитком ядерних технології і ядерної кібернетики. Вихід ноосфери за межі біосфер у звязку із стрімким науково-технічним прогресом. Освоєння навколоземного простору та Сонячної системи. Поява можливості створення штучних біосфер на інших планетах. Перехід планети в новий якісний стан у звязку з утворенням ноосфери. Якщо біосфера – це сфера Землі, то ноосфера – це сфера Сонячної планети.
У біосферний період еволюції людина жила та розвивалася за законами природи, повністю залежала від неї, не завдавала їй шкоди, тобто сповідувала гармонійні взаємостосунки з природним середовищем. В епоху палеоліту, мезоліту для людської спільноти характерним було пристосування до природних умов, велика шана до ресурсів природи, схиляння перед її силами і надзвичайними явищами. Люди збирали дари природи, виготовляли примітивні знаряддя праці, полювали, ловили рибу.
У період неоліту зародилося скотарство, землеробство, почали виготовляти досконаліші знаряддя праці, будувати перші житла і святилища. У ноосферний період еволюції людини у зв язку зі значною чисельністю населення і масштабним надбіологічним споживанням природних ресурсів людство опинилося в особливій ситуації гострого протиріччя між своїм біологічним походженням, біологічною сутністю і антибіологічною поведінкою щодо навколишньої природи, а отже, і до самого себе.