Весілля комплекс церемоній і обрядів, пов ' язаних з укладенням шлюбу ; має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості. У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть.

Досить п оширеними в Україні б ули й н ерівні ш люби, зокрема м іж б агатими т а б ідними, х оч Звичаєве п раво не с хвалювало ї х. В оля б атьків у т і ч аси б ула д ля дітей з аконом, т о д уже ч асто о дружувались н е з любові, а з п римусу. О й н а г орі - горі ц ерква м урована, О й т ам д івчинонька з п римусу ш люб б рала. Ой ш любе м ій, ш любе, п римушений ш любе. О й ч и д обре м ені з а н елюбом б уде ?

Сватання це перша зустріч сторін молодого і молодої для домовленості про одруження. Батьки дівчини зустрічали сватів хлібом - сіллю і накритим до обіду столом. За частуванням мова зводилась до того, що « у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодий хлопець, якому припала до серця саме ця дівчина ». Якщо дівчина була згідна вийти заміж за цього " доброго молодця ", вона виносила рушники, якими перев ' язувала сватів. Коли ж вона відмовлялася, то вона дарувала молодому гарбуза.

Після успішного сватання відбувалися оглядини – знайомство з господарством молодого, а за два тижні до весілля влаштовували заручини – своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодої приходили батьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев ' язував їх рушником

З апросини – ц е з бір д ружини ( весільного поїзда ) т а з апрошення г остей. Ї х п роводили у н еділю з ранку. М олода у н аціональному в бранні, о бходила х ати й д арувала господарям ш ишки, п ромовляючи : П росили в ас б атьки, і я в ас прошу п рийти н а м алий ч ас н а в есілля д о н ас. Ц ей з вичай н е б ув п овсюди о днаковим : у п івденних р айонах н айчастіше з апрошував м олодий, у К арпатах с пеціальні п осередники ( звачі ), н а П оділлі м олоді х одили н а З апросини р азом.

Напередодні в есілля в лаштовували п рощання н ареченої т а нареченого з д івочою й п арубоцькою с вободою. В ечорниці з азвичай в ідбувалися у с уботу Дівчата в дягали я скраве в брання, квітчали к оси, п рикрашали с ебе барвистими с трічками. Хлопці н амагалися п оказати в сю с вою спритність т а в дачу. На з абавах м олодь т анцювала, с півала, в одила х ор.

Молодий, б еручи ш люб, м ав с платити н ареченій віно своєрідний в икуп, в артість я кого д орівнювала приданому По д орозі д о м олодої н ареченого м огли з упинити, вимагаючи в икуп з а н аречену. Н ареченому д оводилося відкуповуватися с имволічною с умою а бо ч астуванням. П ісля т ого, я к в сі в икупи б ули з аплачені, н аречений виводив н аречену і в есільна п роцесія в ідправлялася д о церкви.

Перед вінчанням дівчина вдягала яскравий весільний одяг, в якому переважав червоний колір. Вона вдягала вишиту сорочку, спідницю, віночок з довгими кольоровими стрічками та заплітала косу. Парубок надягав вишиту сорочку, яку заправляв у широкі штани

Символіка весілля – коровай. На весіллі крім власне короваю, випікалося й багато іншого весільного хліба : гільце, теремок, дивень, ріжки, калач, лежень, батько, покраса, пара, полюбовники, двійки, шишки, весільні гуски, вари, качки, сова, борона, калачики.

Це форма церковного шлюбу, яка запроваджувалася Синодом протягом XVIIXVIII ст. Повінчані молоді до XVIII ст нерідко жили нарізно, аж поки не справлять традиційне весілля. Перед тим як йти до церкви, молоді просили у батьків благословіння. На Гуцульщині обряд Вінчання зветься прощею : молодий і молода тричі обходять довкола столу і просять батьків пробачити за все, чим завинили перед ними. Під час Вінчання дружки тримали на правому плечі молодого хлібину зі свічкою, а над лівим плечем молодої перемітку.

Завжди у дівчини мало бути придане, що сладалося з двох частин : худоби та скрині. Щодо першої, то її " виділяв батько дівчини ", а те, що входило до скрині, двчина мала готувати собі сама або ж разом з матір ' ю. Весільні рушники готувалисямолодою. Українські весільні рушники особливо багаті на символіку птахів.

Найдраматичніший весільний обряд – розплітання коси та покривання голови молодої очіпком і наміткою, що символізувало перехід дівчини до заміжжя, розплітання коси виконувався в домі молодої приданками ( весільні гості з боку нареченої ) та свекрухою.

Все весілля супроводжувалося великою кількістю пісень. Українські весільні пісні були дуже веселі, адже подія переходу дівчини в іншу сім ' ю сприймається весело.

Калачини в ідбувалися ч ерез м ісяць після в есілля у б атьків м олодої, За з вичаєм, м олоді д якували с воїм б атькам, даруючи ї м п о 12 к алачів, б атьки у с вою чергу о бдаровували м олоде п одружжя п олотном т а п еремітками. Протягом п ерших м ісяців ш любу в лаштовували й і нші о бряди : с ватини ж іноча в ечірка в д омі м олодої, к уди з апрошувалися с вахи ; гостина в ідвідування м олодою с воїх б атьків ; пропій п ригощання м олодим в есільних б атьків т а г остей, щ об з апити своє г осподарство.

В умовах нової етносоціальної ситуації пожвавлюється інтерес людей до традиційної весільної обрядовості і як наслідок збільшується число бажаючих справляти традиційне весілля. Зростає і кількість вінчань як один із проявів відродження духовності. Поєднання цих двох традиційних основ убачається перспективним.