Володимир Варфоломійович Назаренко - самобутній поет самобутній поет з Березової Рудки з Березової Рудки

Батько і мати – два сонця гарячих Батько – Варфоломій Андрійович Мати –Євдокія Василівна

Сільської родини прадавнє коріння, колиска дитинства і батьківський дім Володя на руках у мами з бабусею, батьком і братами

Так затишно в теплі – добрі пригадувати хугу – стужу. Є їсти – пити на столі і спокій огортає душу

Прекрасна пора дитинства Повернути б усе! Повернути спочатку І почати життя з того першого кроку, І ступити у світ тим русявим хлопятком, Що так мріє полинути в небо високе. Не вертаються зими, не вертаються весни, І літа в журавлиних ключах не вертають. Тільки в казці і пісні на хвилю воскреснуть І буяють садами недосяжного раю. Повернути б усе буйно цвітом калини, Ранків чисту росу, з віч солоні сльозини, Живе серця биття у добрі і любові, Ясний сонячний усміх і синість грозову. Повернути б усе. Стати долею-житом Золотим янголям, тим дитятком безгрішним І проміння любові натхненно дарити При творінні дароване людям Всевишнім.

Ми з тобою із тих років, У яких нема мороки, З незатьмареного світу, мрії яблуневоцвіту.

На оцій вулиці… По оцій вулиці… В серці все зосталося, не забулося… Сліди босих ніг в теплій куряві Ні зливами не змиті, ні бурями. З другом дитинства і юності Володимиром Потьомкою.

Ой, як легко складати пісні, Коли серце у грудях співає. І співає навіть уві сні, Ні на мить на одну не змовкає. А щоб серце співало моє, Небагато мені зовсім треба - Бачить сонце усмішки твоє, Бачить посмішку синього неба. А як пісні мої пролунять У народному вже виконанні - Моє щастя цю землю кохать І освідчитись їй у коханні.

Спасибі, Боже, за прекрасні миті життя людського…

Не вірте в наклепи про мене й пересуди Не вірте, я прошу вас, добрі люди… Не вірте злобному обмовленому слову краще послухайте «Сонечко любові».

Сонечко любові Встало над полями. Сонечко любові, Де Дніпрова повінь. Сонечко любові Посмішкою мами Сяє над світами.