Виконав : Учень 10- го к ласу СЗШ 7 м. Львова Михайлів Т арас

Слово " математика " використовували у Стародавній Греції приблизно в V ст. нашої ери послідовники легендарного Піфагора - так звані " піфагорійці ". Походить воно від слова " матема ", що означає " вчення " або " знання ". Давні греки визнавали тільки 4 матема : вчення про числа ( арифметику ), вчення про фігури ( геометрію ), вчення про пропорції в природі та мистецтві ( гармонію ) та вчення про форми світу ( астрономію ). Неодмінною умовою належності певного знання до математики було виведення його шляхом логічного міркування, тобто за допомогою мислення. Перші піфагорійці тримали математичні знання в суворій таємниці від непосвячених. Проте з часом, гору взяли математики, які вважали, що справжні знання можуть і повинні бути доступними всім. Впродовж багатьох століть люди з різних країн відкривали математику, уточнювали, вдосконалювали, поглиблювали відкрите і поширювали по всьому світу. Елементи математичного знання, що постали з практичних потреб людини, знаходимо в Україні вже в найдавніші часи... Потреби торговельних розрахунків, виміру податків, землемірства, будівництва, військової справи, календаря тощо не лише створили староукраїнську систему мір, а й спонукали до застосування арифметики й геометрії. Абеткове числування проіснувало з IX до XVII ст., остаточно витіснено воно у XVII І ст. досконалішою десятковою системою чисел. Описи арістотелівських понять абстрактної математики зустрічаємо вже в " Ізборнику Святослава " (1073); математичною пам ' яткою є задачі в збірнику " Руська Правда ". Зберігся математичний рукопис княжих часів, який датується 1136 роком...

Тлумачний словник Алгебра - одна з головних математичних дисциплін ( поряд з геометрією і математичним аналізом ). Її назва пов ' язана з основною проблематикою, якою опікувалась алгебра з часу свого зародження в епоху античності і аж до ХІХ століття - з розв ' язуванням рівнянь. В ІХ столітті видатний арабський учений Мухаммед аль - Хорезмі зібрав і систематизував способи розв ' язування рівнянь 1- го і 2- го степенів, назвавши свій твір " Кітаб аль - джебр аль - мукабала ". У ХІІ ст. твір аль - Хорезмі переклали латинською мовою, зберігши в його назві лише слово " аль - джебр ", яке значно пізніше в слов ' янській транскрипції стали вимовляти як " алгебра ". Арифметика - давня назва, яка, щоправда, нерідко застосовується і досі, розділу математики, об ' єктом вивчення у якому є цілі числа і так звані арифметичні операції з ними - додавання, віднімання, множення і ділення. Назва утворена від двох грецьких слів " арифмос ", тобто " число ", і " техне " - " мистецтво ", " арифметика ", отже - " мистецтво чисел ". Геометрія - Одна з двох ( поряд з арифметикою ) найдавніших математичних наук. Її назва походить від поєднання двох грецьких слів " гео " - " земля " і " метріо " - " вимірюю " і дослівно означає " землемірство ". Проте таке дослівне тлумачення було застарілим уже в період розквіту давньогрецької культури, і Арістотель для науки про вимірювання на землі запропонував інший і понині вживаний термін " геодезія "... За геометрією ж залишився зміст чисто теоретичної ( уявної або абстрактної ) науки.

У кожному періоді історії математики були свої видатні постаті вчених, в яких були різні долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю свого народу. Багато визначних математиків стали зразками щирої відданості науці, патріотами свого народу. Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, письменників, а й визначних математиків. У цій презентації вам пропонуються бібліографічні розповіді - дайджести про деяких математиків з України, які внесли значний вклад у світову та європейську науку : Г. Ф. Вороного, М. П. Кравчука, М. В. Остроградського, В. М. Глушкова, М. О. Зарицького, В. Й. Левицького. Ви довідаєтеся про їхнє особисте життя, віддане служіння математиці та про наукові відкриття, відомі в Україні і далеко за її межами. І, можливо, читаючи рекомендовані нариси й статті про цих визначних людей, ви по - справжньому захопишся математикою. Адже, як писав видатний шотландський фізик Д. Максвелл : " Наука захоплює нас тільки тоді, коли, зацікавившись життям великих дослідників, ми починаємо стежити за історією їх відкриттів ".

Георгій Феодосійович Вороний ( ) Георгій Феодосійович Вороний ( ) Г. Ф. Вороний належить до когорти найвідоміших українських математиків минулого. Визнаний фахівцями як один із найяскравіших талантів у галузі теорії чисел на межі ХІХ - ХХ століть, Г. Ф. Вороний за своє життя встиг надрукувати всього дванадцять статей. Але яких ! Вони дали поштовх для розвитку кількох нових напрямків в аналітичній теорії чисел, алгебраїчній теорії чисел, геометрії чисел, які нині активно розвиваються у багатьох країнах. У Вороного всього шість великих і шість малих праць. Кожна з великих праць або капітальна в даній галузі, або відкриває велику ділянку досліджень ; навіть кожна мала праця Вороного незвичайно оригінальна і часом поновому спрямовує дослідження. Академік Д. О. Граве Глибина і важливість його обширних досліджень залишили глибокий слід в сучасній теорії чисел. Поряд із Мінковським Вороний є творцем геометрії чисел. Роботу Вороного 1903 року про число точок під гіперболою треба вважати віхою, з якої починається сучасна аналітична теорія чисел. Професор математики Б. Делоне Народився Г. Вороний у с. Журавка на Полтавщині. Закінчив Прилуцьку гімназію 1885 року, де " здобув знання дуже добрі, а з математики, до якої має особливий нахил і покликання, здобув знання, що виділяються з ряду учнівських успіхів з математики ". Цього ж року він вступив до Петербурзького університету на фізико - математичний факультет.. Проте, Георгій одержував з дому гроші тільки на сплату за гуртожиток, а на життя доводилося заробляти приватними уроками, які забирали багато сил і часу, відволікали майбутнього вченого від занять математикою. Пройшовши 1889 року курс навчання, Г. Вороний залишився для вдосконалення своїх знань в університеті року після успішного захисту магістерської дисертації його було призначено професором Варшавського університету. На цей час Г. Вороний був одружений з Ольгою Крицькою, яка стала його вірним супутником і порадником у житті. З 1898 року Г. Ф. Вороний працював також у Варшавському політехнічному інституті. Під час революційних подій років університет та політехнічний інститут у Варшаві було закрито. Разом з групою професорів Георгія Феодосійовича направляють до Новочеркаська. Лише 1908 року професор Вороний знову повернувся до Варшави. Він був дуже хворим, але й далі, не зважаючи на заборону лікарів, напружено працював. Одному зі своїх друзів він говорив : "... вони не знають, що означає для мене не займатися математикою. Лише моїй дружині відомо, що математика для мене - життя, все ". Згодом Г. Ф. Вороного не стало. Поховали великого математика в рідному селі.

Віктор Михайлович Глушков ( ) Творчий зліт В. М. Глушкова вражає своєю нестримністю. Його життя вистачило б на кілька життів. Випереджати час Віктор Михайлович умів уже в середній школі. Діапазон його захоплень був надзвичайно широкий : філософія, математика, фізика, література, ботаніка. Він вивчав окремі дисципліни в обсязі вузівських курсів. Заради улюбленої математики в нього вистачило сили відмовитися від улюбленої гри в шахи. Народився Віктор Глушков у 1923 році у сім ' ї вчителя в м. Ростов - на - Дону. Його молодість припала на роки Великої Вітчизняної війни. Разом з іншими Віктор рив окопи і зводив оборонні споруди на Сталінградському фронті. Але кожної вільної хвилини він діставав свої книжки і продовжував штурмувати науки. Під час війни юнака спіткало велике горе - від кулі фашистських окупантів загинула його мати. У повоєнні роки Віктор Глушков працював на шахті і навчався одночасно у двох вузах - Новочеркаському політехнічному інституті та Ростовському університеті на механіко - математичному факультеті. Працювати доводилося, не переводячи подиху. Якось за десять днів сесії він склав на " відмінно " двадцять п ' ять вузівських екзаменів. Після закінчення навчання В. Глушков працював викладачем Уральського лісотехнічного інституту в м. Свердловську і паралельно займався дослідницькою роботою - шукав нові шляхи у розвитку техніки швидких обчислень. На той час, вже кандидат фізико - математичних наук, В. М. Глушков захистив дисертацію на вчений ступінь доктора математичних наук. У ній молодий вчений розв ' язав одну з найскладніших алгебраїчних задач, яку поставив відомий німецький математик Д. Гільберт. У 1956 році при Київському Інституті математики Академії наук УРСР було організовано лабораторію обчислювальної техніки із 60 науковців на чолі з В. М. Глушковим, з колективом якої Віктор Михайлович і здійснив свій кібернетичний старт. У 1957 році на базі цієї лабораторії створюється Обчислювальний центр АН УРСР, реорганізований згодом в Інститут кібернетики АН УРСР. Його керівником було призначено В. М. Глушкова. Міжнародна популярність Інституту кібернетики Української РСР була величезною. Наприклад, у 1969 році В. М. Глушков одержав понад сто запрошень, в яких йому пропонували прочитати лекції з різних питань кібернетики. В. М. Глушкову належить понад 400 праць, з них 10 - спеціальних монографій. Через все своє життя Віктор Михайлович проніс радість першовідкриття і виховав багато молодих учених.

Мирон Онуфрійович Зарицький ( ) Ім ' я М. О. Зарицького - талановитого математика, обдарованого педагога і популяризатора математичних знань, майже невідоме в Україні, хоча свого часу на праці українського вченого посилалися або цитували їх окремі положення французький математик Фреше, німецький математик Гільберт, професор з Варшави Серпінський та інші. Народився Мирон Зарицький на Тернопільщині в родині сільського священика. Початкову школу Мирон закінчив у свого діда, а ще до неї самотужки навчився читати, писати і рахувати. Середню освіту він здобув у гімназіях міст Бережани і Тернопіль, а потім два роки навчався в українській гімназії у Перемишлі, яку закінчив 1907 року. Того ж року Мирон Зарицький вступив до Віденського університету. Після першого курсу батьки перевели його до Львівського університету. Тут він студіював математичні та фізичні дисципліни, а також продовжував займатися філософією, самотужки вивчав французьку мову. У 1912 році Мирон Зарицький закінчив університет, через рік склав учительський іспит і отримав звання учителя середніх шкіл з математики та фізики. Вчителюючи у гімназіях, він також робив перші кроки в науковій роботі з математики. У 1925 році М. О. Зарицкий, вже одружений, переїхав до Львова, де продовжив займатися науковою роботою. У той час учені - українці Галичини зосереджували свою наукову діяльність здебільшого на Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка року М. О. Зарицького обирають дійсним членом цього Товариства, де працювали відомі на той час українські математики : В. Й. Левицький та М. А. Чайковський. Багато спільного було в житті та долі цих трьох вчених. Їхні наукові розробки були актуальними і стояли на рівні світової математичної науки того часу. Варто згадати слова С. Банаха, сказані про М. О. Зарицького : " Я не знаю більше нікого, хто б так логічно та лаконічно викладав математичний аналіз ". Мирон Онуфрійович був великим знавцем історії математики, особливо античної, читав курси лекцій з історії математики у Львівському університеті, надрукував кілька праць з історії точних наук. У 1930 році Львівський університет присудив Мирону Онуфрійовичу вчений ступінь доктора філософії. До 1939 року він надрукував близько 20 наукових праць у львівських та іноземних виданнях і в цей період сформувався як серйозний математик з філософським ухилом. Потім була напружена і цікава робота в Львівському університеті, Львівському політехнічному інституті, Ужгородському університеті р. йому було присвоєно звання професора, а 1946 р. - вчений ступінь кандидата фізико - математичних наук. Коло інтересів професора М. О. Зарицького не обмежувалось однією математикою. Він був обізнаний з природничими науками, з світовою літературою, філософією. На науку він дивився, в першу чергу, як на правду і красу, що підносить людину на вищий щабель її духовного розвитку. Недаремно професора М. О. Зарицького називали " поетом формул ".

Михайло Пилипович Кравчук ( ) М. Кравчук - автор понад 180 робіт, в тому числі 10 книг із різних розділів математики ( алгебра і теорія чисел, теорія функцій дійсної і комплексної змінних, теорія диференціальних та інтегральних рівнянь, теорія ймовірностей і математична статистика, історія математики тощо.) Ці наукові праці увійшли до скарбниці світової науки. Тепер існують на сторінках наукових досліджень многочлени Кравчука, моменти Кравчука, осцилятори Кравчука. А ось від 2001 р., завдяки пошукам Івана Качановського, українського науковця зі США, виявилося, що наукові твори М. Кравчука прислужилися і до винаходу першого в світі електронного комп ' ютера ! " Михайло Кравчук - математик широкого масштабу. Його ім ' я добре відоме у світовій математичній науці. Світ не знав лише, що він - українець. " У 1992 року, після довгих літ забуття, наукова громадськість України та світу широко відзначила 100- річчя від дня народження видатного вченого. Його ім ' я було занесено по лінії ЮНЕСКО до Міжнародного календаря визначних наукових діячів. Для цього були поважні підстави, адже праці М. П. Кравчука становлять фундаментальне надбання кількох галузей математичної науки. Народився М. Кравчук 1892 року у селі Човниці на Волині в сім ' ї інженера - землеміра. Початкову освіту він здобув удома. Його мати була освіченою жінкою, знала кілька іноземних мов і добре виховувала чотирьох дітей року сім ' я переїхала до Луцька, де в 1910 році Михайло Кравчук закінчив гімназію із золотою медаллю. Цього ж року він вступив на математичне відділення фізико - математичного факультету університету Св. Володимира в Києві, закінчив його у 1914 р. з дипломом 1- го ступеня і залишився в ньому працювати. Відтоді й почалася його титанічна творча наукова і педагогічна праця. Він викладав різні математичні курси у багатьох вищих та середніх закладах м. Києва. У роки громадянської війни М. Кравчук виїжджає на село. У рр. він був викладачем і директором школи в селі Саварці на Богуславщині. Його колишні учні, які вступали до технікумів та вузів, вражали викладачів своїми знаннями з математики. У цій школі під опікою М. П. Кравчука розпочав свій шлях у велику науку сільський хлопець Архип Люлька, пізніше - відомий український вчений, творець реактивних авіадвигунів. До речі, у Київському політехнічному інституті лекції М. Кравчука слухав і майбутній славетний конструктор космічних кораблів Сергій Корольов. Михайло Пилипович був людиною неабиякої ерудиції та культури. У 25 років він став приватдоцентом кафедри математики, у 33 - доктором наук, у 37 - дійсним членом Всеукраїнської академії наук. Вільно володіючи кількома мовами, він підтримував наукові й особисті дружні стосунки з відомими математиками світу - Адамаром, Гільбертом, Курантом та ін. Свої наукові праці писав різними мовами, але найбільше - рідною. Академік М. П. Кравчук брав найактивнішу участь у творенні української наукової термінології та у запровадженні наукової мови в математичну галузь.

Володимир Йосипович Левицький ( ) " Основоположник математичної культури нашого народу ", - так сказав про Володимира Левицького академік Михайло Кравчук. І мав на це всі підстави. Саме професор В. Й. Левицький першим написав справжню фахову статтю з математики українською мовою, був незмінним редактором першого українського наукового часопису з природничих наук, першим згуртував навколо себе математиків - українців для наукової роботи... Великою заслугою В. Левицького було те, що він зібрав і впорядкував матеріали з української математичної термінології, що була надрукована в 1903 р. Основною ділянкою наукової роботи професора В. Левицького була теорія аналітичних функцій. Він займався також геометрією, алгеброю, диференціальними рівняннями та історією математики. Багато уваги приділяв теоретичній фізиці та астрономії. Народився Володимир Левицький у Тернополі у старовинній родині священика. Прадід і дід майбутнього математика були священиками, а вже батько - Йосип Левицький - закінчив правничий факультет Львівського університету. Коли Володимирові минуло п ' ять років, померла мати. Родина переїхала до Золочева. Там у п ' ятирічному віці хлопець пішов до першого класу школи. Потім було навчання в Тернопільській гімназії та польській гімназії Франца Йосифа, яку він закінчив з відзнакою року В. Левицький вступив до Львівського університету на філософський факультет, де слухав лекції з математики і фізики, самостійно читав наукові роботи видатних математиків. А 1893 р. він увійшов до складу математично - природописно - лікарської секції Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Вже на п ' ятому засіданні секції молодому випускникові університету було доручено укласти українську фізичну і математичну термінологію. Після закінчення навчання В. Левицький йде на рік до війська, а потім продовжує викладацьку діяльність у Тернопільській гімназії. У Тернополі ж він одружився зі своєю своячкою Софією. У 1989 р. В. Й. Левицький входить до складу національно - демократичної партії. З 1924 року В. Левицький працював у гімназіях фаховим інструктором з математики і фізики, одночасно багато сил і часу віддаючи Науковому товариству ім. Т. Шевченка, головою якого він був з 1932 по 1934 рік. Після приєднання Західної України до Радянського Союзу В. Й. Левицький працював спочатку в новоствореному Львівському педагогічному інституті, а з 1940 року - у Львівському університеті, де через рік йому було присвоєно звання професора. Володимир Йосипович Левицький написав майже 100 науково - популярних статей і перекладів.

Михайло Васильович Остроградський ( ) Михайлу Остроградському належить одне з найпочесніших місць в історії світової математичної науки. Непересічний талант, сміливий і гострий розум, висока математична ерудиція, знання сучасного природознавства дозволили Михайлу Васильовичу зробити першорядні відкриття в багатьох галузях математики і механіки. Народився Михайло Остроградський у селі Пашенна Кобеляцького повіту на Полтавщині. Тут пройшли його дитячі та шкільні роки. Він походив з відомого українського козацько - старшинського роду і завжди цим пишався. Життєвий шлях видатного математика був цікавим, але тернистим. У 1809 р. Михайла віддають до пансіону при Полтавській гімназії. Незважаючи на неабиякі здібності, які були помічені педагогами, науками він не захопився і мріяв тільки про одне - стати військовим. Поступаючись палкому бажанню сина та зваживши на його богатирську зовнішність, батько вирішив віддати Михайла до гвардійського полку. Проте, за порадою дядька П. Устимовича, він везе сина для підготовки і вступу до Харківського університету. І вже восени 1816 р. Михайло Остроградський стає вільним слухачем, а згодом - повноправним студентом відділення фізичних та математичних наук. Вчителі помітивши математичні здібності М. Остроградського, вони змогли пробудити в нього спочатку інтерес, а потім і палку любов до математики. М. Остроградський блискуче склав іспити, але одержати атестат про закінчення університету йому не довелось через переслідування реакційних чиновників - викладачів. Для завершення освіти Михайло Остроградський 1822 р. їде в Париж, де відвідує лекції відомих математиків : П. Лапласа, О. Коші, С. Пуассона, А. Ампера, Ж. Фур ' є та ін. У Парижі М. В. Остроградський провів шість нелегких років. Тут остаточно визначилися напрями його пошукових інтересів, і він пише перші наукові роботи. Матеріальне становище М. Остроградського було дуже скрутним, і ще трохи протриматись у Парижі дало йому змогу місце викладача і завідуючого кафедрою математики у коледжі Генріха І V, отримане за рекомендацією О. Коші р. М. Остроградський повернувся до Росії, в Петербург. М. В. Остроградський був справжнім патріотом. Він любив свій рідний край і українську культуру. Крім своєї рідної української мови, вчений вільно розмовляв російською та французькою. Був знайомий з багатьма представниками передової української інтелігенції того часу : І. Котляревським, Т. Шевченком, С. Гулаком - Артемовським, М. Лисенком, М. Максимовичем та ін.. Помер М. В. Остроградський раптово, в Полтаві, їдучи до Харкова на лікування. Поховали його в рідному селі Пашенна.